Справжній «бунт» назріває у держустанові «Новокаховський рибоводний завод». Як то кажуть, нічого не віщувало біди. Щойно тутешні трударі випустили у пониззя Дніпра 350 тисяч особин молоді коропа й товстолоба, почали готуватися до випуску ще 2,9 мільйона рослиноїдних риб. Все начебто йшло за планом, і тут – бомба: прийшов наказ Держрибагентства України…про ліквідацію установи, як самостійної юридичної особи. Її техніку хочуть передати у розпорядження Херсонського виробничо-експериментального заводу з розведення частикових риб, а частину працівників скоротити. Звісно, столичну «вказівку» прийняли у штики, пише newday.kherson.ua.
— Новокаховський і Херсонський рибозаводи знаходяться у різних районах області. За таких умов керувати й координувати господарську діяльність важко. Але справа навіть не в тому. У рішенні Держрибагентства України я та мої колеги не бачимо елементарної логіки. Наша держустанова – це 130 членів трудового колективу і тисячу гектарів території. На Херсонському ж рибзаводі працює менше сотні людей, і територія – 450 гектарів. Виходить, більшу структуру зібралися приєднувати до меншої. Це як Давида до Голіафа долучити, — обурюється директор Новокаховського рибоводного заводу Ігор Дикуха.
Перспективу ліквідації установи її працівники відверто не сприймають. Хтось налаштований звільнятися, хтось – страйкувати. До Києва полетять листи із протестами. Адже політика «укрупнення» господарств для України не дивина, і гіркий досвід ми ще не встигли забути. За часів СРСР недолугі чиновники обожнювали приєднувати до процвітаючих колгоспів занепалі у розрахунку на те, що потужна структура витягне зі злиднів і сусіда. Та частіше виходило з точністю до навпаки: з такою «гирею на ногах» і процвітаюче господарство гинуло, і збиткове реанімувати не вдавалося.
Якщо вже очільники Держрибагентства бажають розвивати галузь, то займатися їм треба не бюрократичними ігрищами із злиттям рибозаводів, які стабільно працюють. А відновленням підприємств, знищених їх попередниками. На Херсонщині, зокрема, це Олешківське (Цюрупинське) нерестово-виростне господарство із чотирмастами гектарами ставків, яке давно стоїть у руїнах. От його б оживити справді було б корисно і для держави, і з точки зору відновлення природних багатств Дніпра . Але ж ні: нова влада, так само як і стара, все шукає легких шляхів, гадаючи, що розчерком пера можна й справді щось змінити на краще.