Більшість риби і морепродуктів, які споживаються в Україні, є імпортованими. Імпорт перевищує власний вилов та вирощування риби у десятки разів. Водночас значна кількість риби, що споживається в Україні, знаходиться «у тіні», часто-густо добувається у незаконний спосіб, із застосуванням браконьєрських методів лову. В той же час світові тенденції свідчать про те, що дедалі більшої популярності набуває виробництво гідробіонтів в умовах аквакультури – вирощування риби у природних чи штучних водоймах.
Аквакультура в Україні на сьогодні знаходиться у зародковому стані. Про проблеми, що заважають галузі, яка має потенціал стати однією з найпотужніших, принаймні в європейському регіоні, Agronews розповів виконавчий директором асоціації «Українська аквакультурна спільнота» Юрій Яременко. Він також є керуючим партнером науково-виробничого сільськогосподарського підприємства «Бестер». Компанія займається промисловим вирощуванням осетрів в умовах аквакультури та виробництвом чорної ікри. Підприємство має садкову лінію на Канівському водосховищі в легендарному селі Трипілля, цех з виробництва кормів та ікряний цех, в якому виробляють чорну ікру.
Потенціал не використовується
Україна має величезний потенціал водних ресурсів – один з найбільших у Європі, понад 50 000 водойм, які придатні до риборозведення, берегова лінія морів – одна з найбільших у Старому Світі. Але як ми цей природний скарб використовуємо?
За часів СРСР рибництво в Україні було одним з найбільш розвинених серед союзних республік. Було створено потужну виробничу базу товарного рибництва. Так, загальна площа рибницьких ставів наприкінці 80-х рр. 20 ст. досягла 75 тис. га, садків і басейнів – відповідно 135 і 65 тис. м2. Для прикладу, одне з найпотужніших в СРСР підприємство «Донецький рибокомбінат» у 1986 році виростило 13,5 тис тонн риби. В той же час, за офіційною статистикою Державного агентства рибного господарства України (ДАРГ),натепер загалом по Україні в умовах аквакультури вирощується приблизно 16 тис тонн риби! З 1995 по 2015 рр. площа працюючих басейнових рибних господарств зменшилась у 6, а садкових – у 18 разів!
Чому так відбувається?
Проблеми в рибній сфері України можна поділити на два блоки – це системні проблеми і проблеми власне галузі.
СИСТЕМНІ ПРОБЛЕМИ
До системних проблем, в першу чергу, відноситься той факт, що наша держава не розглядає рибну галузь як пріоритет. Доказом тому служить те, що практично у всіх програмах, які започатковувались у сільському господарстві, в тому числі програмах підтримки розвитку, рибна галузь, аквакультура, зокрема, була донедавна просто відсутня.
Три роки існує наша асоціація, три роки ми піднімаємо ці питання, і ось у лютому 2018 року вийшла нарешті постанова Кабінету Міністрів № 107, куди було вперше включено таке поняття як аквакультура, що дає певні можливості виробникам риби отримати до 17% компенсації за відсотковою ставкою кредиту.
Для порівняння я завжди приводжу приклад з бджільництвом. Десять років тому про наших бджіл практично ніхто не чув. Коли маловідомий тоді пасічник Віктор Ющенко став президентом України, наші бджоли «загули» на весь світ. Україна на сьогодні займає перші місця у світі за виробництвом і експортом продуктів бджільництва.
Я так думаю, що для того, щоб змінити ситуацію і в рибній галузі треба або нашого представника обрати президентом, або якимось іншим чином зробити рибну галузь популярною в Україні.
Друга системна проблема – це негативна репутація України у світі.
Ми є експортерами рибної продукції. Нажаль, Україна в цілому, і український бізнес, зокрема, мають переважно негативну ділову репутацію. Дійсно, іноземці згадують війну,Чорнобиль, свавілля чиновників, корупцію, називають «уламком СРСР» і таке інше.
Ми стикаємося з такою ситуацією: починаємо вести діалог з партнерами, коли вони дізнаються, що ми з України, кажуть sorry (вибачте – ред.), ми подумаємо про якісь інші варіанти.
З іншого боку, ми стикаємось, в тому числі, з некоректністю представників європейського бізнесу, які намагаються з нами розмовляти, в певній мірі, зневажливо.
Як цю ситуацію змінити? Очевидно, що Україні потрібен фаховий репутаційний менеджмент. Якщо ми не будемо говорити про репутацію, як складову частину взагалі країни, ситуація не зміниться. Останнім часом навіть в бухгалтерії європейських країн існує така опція, як «нематеріальні активи».
Наприклад, коли продавалась приблизно 15 років тому корпорація Nestle, то 40% її загальної вартості складали нематеріальні активи. Тобто бренд, візуальний образ, загалом репутація.
Якщо держава, як головний менеджер, не буде прикладати зусиль у напрямку покращення репутації країни, а лише самі виробники будуть їздити по світових виставках і там себе презентувати, суттєвих зрушень не буде, а вони вкрай потрібні.
Ще одна системна проблема – це пошук закордонних партнерів.
Україна на сьогодні має великий потенціал і виробляє дуже багато достатньо якісної продукції, але у нас нема можливості, особливо у фермерів, маленьких, невеличких і не дуже великих, вийти на зовнішній ринок. В чому проблема? Ми готові працювати з коректними, порядними посередниками. Було б бажано, щоби таких структур було чимало і вони між собою конкурували. У нас є продукт, будь-ласка, допоможіть нам вийти на зовнішні ринки!
ПРОБЛЕМИ ГАЛУЗІ
1.На сьогодні існує закон «Про аквакультуру», який передбачає, в принципі, можливість взяття в оренду частки водойми загальнодержавного значення. Але, на превеликий жаль, натепер жодна рибна ферма досі не змогла скористатися такою можливістю. Вдумайтеся, що відбувається: рибники готові брати в оренду частку водойми, платити за це гроші, створювати нові робочі місця, за власний кошт, навіть без підтримки держави, будувати садкові лінії і вирощувати рибу. Питання: що треба зробити, щоб справа пішла? Переставити декілька літер на папері і, звісно, бажання керівництва держави.
В той же час у наших сусідів – Чехії, Словаччини чи Польщі, місцевих фермерів влада просто носить на руках. Хочеш побудувати садкову лінію або закриту рециркуляційну систему з вирощування риби – отримаєш до 70% відшкодування від вартості проекту, на додачу до 50% компенсації за корми та дешеві кредити під 0,1% чи максимум під 3% на 10 або 20 років. Тільки працюй!
2.Інша проблема галузі – це ситуація довкола природно-заповідного фонду України.
Величезна кількість нашого узбережжя Азовського таЧорного морів, лиманів – це природоохоронний фонд. Історія свідчить, що за дореволюційних часів з території України експортувалося до Європи, особливо у Францію і на північ Італії, мільйони екземплярів устриць. На сьогодні ситуація зворотна – устриці у величезних обсягах імпортуються в Україну. Чому таке сталося? Тому що натепер немає законодавчої бази для розміщення господарств з вирощуваннямолюсків на даних водних об’єктах.
Відомо, що устриці і мідії – це природні фільтратори, вони є природними елементами біологічного очищення води від органічного забруднення. Наша асоціація розробила певний перелік кроків, як це змінити. Ідея полягає в тому, щоб передати права конкретним обладміністраціям, їхнім екологічним структурам, приймати рішення про розміщення на підконтрольних акваторіях виробничих потужностей для вирощування молюсків.
3.Велику проблему для галузі складає відсутність державної підтримки. Мені відомо, що на сьогодні здійснюються певні зусилля, в тому числі керівництвом ДАРГу, з метою змінити ситуацію на краще.
Наприклад, у нас на господарстві в середині минулого літа відбулась розширена міжвідомча нарада на чолі з віце-прем`єр-міністром України Іванною Климпуш-Цинцадзе. В роботі наради прийняли участь заступник міністра сільського господарства з питань євроінтеграції Ольга Трофімцева, керівник Держпродспоживслужби Володимира Лапа, керівник ДАРГу Ярослав Бєлов і деякі їхні підлеглі.
Пан Бєлов на цю нараду приніс проект законопроекту, розроблений фахівцями ДАРГу, який містить дозвільний механізм щодо розміщення плавучих садків на водоймах загальнодержавного значення. Він також представив окремі пропозиції щодо державної підтримки розвитку рибної галузі, зокрема – часткової компенсації вартості будівництва та реконструкції рибних господарств, часткового відшкодування закуплених племінних ресурсів та деякі інші корисні для галузі речі. Тепер справа за державою. Очевидно одне: якщо громадськість публічно не буде піднімати ці питання, я боюся, що ця проблема не зрушить з місця.
4.Наступна проблема – це відсутність фінансування профільної науки. Інститут рибного господарства Національної академії аграрних наук, який має величезний науковий потенціал, фінансується лише на 75%. Фахівці зі світовим ім’ям ходять на роботу три рази на тиждень!
Для порівняння, потужні міжнародні компанії, які виробляють корми для елітних видів риб, мають дослідницькі центри, що налічують до 200 співробітників. Доречи, на сьогодні Україна не має власних серйозних виробничих потужностей з виробництва кормів для рибної індустрії, і на цю проблему в державі ніхто не звертає жодної уваги!
5.Висока ціна кормів. Це взагалі дуже велика проблема. Вона ще ускладнилась після нещодавнього рішення Кабінету Міністрів про збільшення ввізного мита на корми, які використовуються в аквакультурі, з 7 до 10%. Тому, коли запитують, чому справжня чорна ікра така дорога, я вам скажу – 65-70 гривень коштує кілограм продукційного корму, а для личинки – 300 гривень і вище. І рибу треба годувати впродовж 8-12 років, щоби отримати самиць зі зрілою ікрою. Відповідно, можете собі уявити цей рівень витрат! Україні вкрай потрібне виробництво власних кормів. Це складно – але цим шляхом потрібно йти.
6.Велику проблему для вітчизняних аквакультурників являє собою обмеження можливості отримувати дешеві кредити.
До слова, моє підприємство вже декілька місяців поспіль намагається отримати такий кредит, який можна назвати дешевим лише умовно. Ми вже виходили на керівників Мінагрополітики і ДАРГу. Справа в тому, що отримати кредит і компенсацію з держбюджету згідно постанови Уряду № 107, про яку я вже згадував, дуже проблематично. На сьогодні в Україні цією допомогою не змогло скористатись жодне рибне господарство.
7.Чергова проблема – це відсутність нормативної бази та стандартів оцінки якості ряду видів рибопродукції. Наприклад, стандарт оцінки якості червоної зернистої ікри лососевих риб, ГОСТ 18173-2004, був відмінений першого січня 2018 року, але жодного аналогу досі не запропоновано. Це означає, що оцінювати або порівнювати результати з нормативом для визначення фальсифікату червоної ікри на даний час немає з чим.
У нас в Україні є потужні лабораторії, які мають можливості робити надсучасні дослідження.
Напередодні Нового року в одну з таких лабораторій було доставлено на аналіз 10 зразків червоної ікри – більше половини (70%) виявилися підробкою!
За даними досліджень справжності чорної ікри були такі результати: близько 45% представлених на дослідження зразків були фальсифікатом. При цьому близько 30% з фальсифікованих зразків взагалі не були взагалі ікрою біологічного походження, інші 15% – була невідповідність ікрі заявленого виду (замість ікри руського осетра – ікра сибірського або їхніх гібридів) або це була суміш ікри більш цінних видів осетрових з менш цінними (ікра руського з ікрою стерляді). Окремі зразки взагалі не були генетично ідентифіковані як ікра, яка належить аборигенним або культивованим в Україні видам осетрових риб.
До нас нещодавно приїжджали наші колеги науковці з Німеччини, спілкувалися з приводу ДНК-ідентифікації. Так от, німецькі фахівці навели приклад, що за допомогою сучасних методів дослідження вони наразі можуть визначити місце походження риби або ікри з риби з похибкою у 50 км! Тобто, якщо ікра завезена з Китаю, то це можливо неспростовно довести!
8.В нашій державі досі не приведені до європейських стандартів норми відбору біологічного матеріалу для проведення досліджень з метою отримання сертифікату якості харчової продукції.
Наведу приклад з життя рибоводів. Позаторік до нашої асоціації звернувся наш колега з Одеси, керівник потужного рибного підприємства. Понад десятиліття вони годували та пестили своїх осетрів, і ось нарешті перший результат – 10 кг чорної ікри. Щоб продати її легально, виробники звернулися до лабораторії, яка підпорядкована Держпродспоживслужбі. З них почали вимагати, причому на підставі офіційних документів, 3,5 кг ікри для аналізу! Вони звернулись в іншулабораторію, в другу, третю і, врешті-решт, мені прийшлося писати листа особисто Прем`єр-міністру України з проханням щось змінити в цій абсурдній ситуації.
Але на сьогодні не змінилось нічого з точки зору нормативної бази. Аналогічна ситуація і по харчовій рибі. Лабораторії вимагають 8 кг риби на аналізи і посилаються при цьому на діючу нормативну базу, яка ще пам’ятає ката Сталіна! Це жах, щось з цим треба робити. Хто ж в нашій країні, нарешті,здолає цей узаконений державний рекет?
Хоча, спираючись на досвід роботи європейських лабораторій, кількість матеріалу для досліджень можна суттєво зменшити, використовуючи сучасне обладнання та провівши валідацію методів досліджень. Деякі наші колеги наразі змушені відправляти зразки своєї продукції на аналізи до Німеччини. Але не кілограмами, а всього 50 грам, і отримують бажаний результат.
9.Ще одна проблема. На даний час в нашій країні проведення при вирощуванні риби обов’язкових лікувально-профілактичних заходів дуже ускладнене. У зв’язку з набуттям чинності змін до Законів України № 2498-12 «Про ветеринарну медицину» та № 771/97-вр «Про основні принципи та вимоги до безпечності та якості харчових продуктів», у вітчизняному рибництві склалась вкрай несприятлива ситуація стосовно застосування ряду традиційних лікувально-профілактичних засобів. Вимогами чинних інструкцій по боротьбі з хворобами риби, з лікувальною та профілактичною метою передбачено застосування органічних барвників (метиленовий синій, діамантовий зелений, фіолетовий кристалічний), які на даний час не внесені до державного реєстру ветеринарних препаратів.
У той же час, внесені до реєстру препарати, рекомендовані для застосування у ветеринарній медицині, потребують детального вивчення щодо впливу на організм гідробіонтів за різних гідрохімічних режимів та апробації у рибницьких господарствах різних регіонів України.
Оскільки щорічно навесні традиційно відбувається сплеск випадків інфекційних та інвазійних хвороб риби, з якими, у зв’язку з вищезазначеними чинниками, немає можливості боротися, існує ризик різкого погіршення епізоотичної ситуації, що призведе до значних економічних збитків підприємствам вітчизняного рибництва, цим самим створюючи загрозу харчовій безпеці України.
І на завершення ще раз наголошую: Україна потенційно може бути світовим лідером рибного ринку, для цього лише треба об’єднати зусилля громадськості та держави!