“Чергова спроба хоча б обговорити окремі її напрямки запланована на наступний тиждень, 11 лютого, у межах засідання аграрного комітету ВРУ”, – розповів президент Української аграрної конфедерації Леонід Козаченко. Про це пише УНН.
Більшість економічно розвинених країн приділяють значну увагу стратегії розвитку та підтримки сільського господарства. Це важливий документ, який на декілька років або навіть десятиліть визначає взаємовідносини держави та сектору АПК, мотивує бізнес інвестувати та заохочує збільшувати продуктивність.
В Україні такої стратегії немає, із року в рік змінюються державні програми, напрямки, пріоритети та бюджети, що неминуче призводить до хаосу та нерозуміння політики держави.
“Буде слухатися питання державної підтримки аграрної галузі, її дотування і оподаткування. Я буду серед виступаючих, оскільки я писав доповідну на Прем’єр-міністра (Олексія Гончарука – ред.) з цього приводу. Ми не можемо так жити, один рік маючи 6 млрд грн держпідтримки, інший – 4 млрд грн, чи взагалі 1,5 млрд грн, як пропонували”, – зазначив Козаченко.
У відповідь на його лист Гончарук доручив міністру розвитку економіки Тимофію Милованову створити робочу групу в Кабміні, куди включити зокрема представників профільних асоціацій.
Проблем в АПК багато, каже Козаченко. Перш за все це невизначеність і відсутність стабільності у державній політиці.
“Ми лягаємо спати і не знаємо, які зміни у законодавстві, радикальні, будуть прийняті вночі. А державна підтримка має бути сталою, як у ЄС. Там, відповідно до стратегії, яка затверджується на 7 років вперед, кожен аграрій знає, на яку підтримку він може розраховувати, які податки він буде сплачувати, і чи може він у цих умовах створювати конкурентоспроможне виробництво чи ні”, – пояснює Козаченко.
Стратегія розвитку та підтримки українського АПК повинна чітко окреслювати модель заохочення вітчизняного агровиробника, вважає експерт.
“Ми маємо чітко визначитися із системою оподаткування і державної підтримки великих, середніх і малих товаровиробників. Ми маємо зрозуміти, яким реально повинен бути річний розмір фінпідтримки галузі АПК. Бо пропоновані на цей рік 4 млрд грн – це дуже мало. Це у 117 разів менше, ніж у ЄС, у перерахунку на 1 гектар держпідтримки”, – пояснює Козаченко.
Вітчизняним товаровиробникам складно працювати не лише в Україні, а й на зовнішніх ринках, зазначає експерт. Причина в упередженому ставленні та нерівних умовах для України. Як наслідок, польська свинина в Україні дешевша за українську.
“Ми не субсидуємо поставки продукту за кордон, тому що підписали відповідну угоду із Міжнародною торговельною організацією (WTO). І норми документу, які забороняють нам субсидувати експорт, є незмінними.
Разом з тим, деякі країни ЄС, наприклад, Польща, підписуючи угоду із WTO, прописали, що вони можуть субсидувати експорт. Тому сьогодні ми їмо польську свинину, яка дешевша за нашу. І по окремих видах продукції країна надає товаровиробникам 30% експортної дотації, у якій ми обмежені”, – пояснює він.
Експерт також прокоментував наміри окремих фахівців галузі робити ставку на розвиток в Україні сімейних фермерських господарств. Козаченко вважає, що це не спрацює.
“Закидалося неодноразово, що треба знищити агрохолдинги, бо вони, мовляв, створюють небезпеку для держави. І пропонувалося зробити, як у Європі – розділити усіх аграріїв на господарства, дати їм по 16 га землі, по дві корови, троє поросят, і хай працюють. Але так не вийде: сьогодні ми виживаємо тільки за рахунок того, що у нас індустріальне сільське господарство. Якби воно було сімейним – воно б уже давно зачахло. Бо у ЄС, на який ми хочемо рівнятися, 40% усього бюджету йде на дотації сімейним господарствам”, – каже Козаченко.