Україна здебільшого розміщена на стародавньому докембрійському кратоні, тобто на старій Східноєвропейській тектонічній платформі, а не на одній окремій тектонічній плиті. Більше половини України, особливо центральної — це кристалічний щит (багатоярусна тектонічна плита в складі кратону), який значно стійкіший за менші за розміром плити. Тут не відбувається горотворення, тобто орогенез. Проте GreenPost розповів гідрогеолог Олександр Шепітько, пише agronews.ua.
Гідрогеолог пояснює, що горотворення відбувається лише в зонах орогенезу, тобто по краях кратонів і літосферних плит, які насуваються одна на одну, або зіштовхуються і згинаються. Також орогенез може відбуватись у геосинкліналях, які є антиподом платформ: платформа є зоною більш-менш спокійною в сейсмічному плані, а геосинкліналь — рухлива зона дуже значної сейсмічної активності.
Карпати, Кавказ і Кримські Гори є таким прикладом зон орогенезу.
Всі літосферні плити, які включають в себе тектонічні платформи і тектонічні плити, є постійно рухливими — вони рухаються від зон рифтових розламів до зон спредингу, де одна плита підминає під себе іншу, наїжджає на неї і топить у магмі, де втоплена поступово переплавляється, а позад неї з магми чи вже формується нова плита, чи ця магма продовжує нарощуватись на плиту, яка тоне, і таким чином відбувається нескінченний колообіг зі стану магми у гірську породу і назад у стан магми.
Жодна ракета, навіть тисячі ракет, до того ж не ядерних та ще й які вибухають на поверхні, не здатні ніяк зрушити ні платформу, ні літосферну плиту, якій два-три мільярди років, ні кристалічний щит, який існує не меншу кількість часу. Навіть якщо вони вибухнуть усі водночас і в одному місці.
Кратон має значну сейсмостійкість завдяки щільності магматичної і метаморфічної гірської породи, яка його утворює і залежно від місця сягає до 100-200 км углиб літосфери, а до літосфери ще кількадесят кілометрів (залежно від місця) земної кори з денудованих осадових порід, яка вкриває кратон і формує його осадовий чохол, що також утворювався десятки і сотні мільйонів років.
Локальний землетрус на невеликій глибині до кілометра, який може знищити маленьке місто, людство здатне влаштувати як мінімум із ХІХ століття. Але точно не значний землетрус, осередок якого на глибині в кількадесят чи кількасот кілометрів і силою таких масштабів, що зачепить півпланети відлунням катастрофи. Так, усі великі землетруси мають епіцентр, розташований не дуже глибоко — від 20 до 100 км. Однак навіть до такої глибини людство ще не змогло дістатись, а тим більше зробити щось, аби змусити трильйони тонн гірської породи завібрувати.
«Сейсмічна зброя, хай би яких варіацій вона була вигадана, не може на цьому етапі розвитку цивілізації бути керованою, а тому її застосування практично не є вигідним і навряд поки що можливе. Це як із машиною часу чи еліксиром вічної молодості — кожна цивілізація так чи інак прагнула це зробити, проводила досліди і різні маніпуляції, але зрештою зазнавала невдачі через недостатню кількість знань, недостатній технічний прогрес і неймовірні грошові затрати на такі дослідження», — підсумовує експерт.