Про втрати в цьому сегменті через російську агресію, вплив перебоїв із електроживленням, а також про моральний обов’язок олійної галузі продовжувати працювати в умовах війни з РФ, оскільки весь світ потребує продовольства, а Україна – економіки, яка працює в інтерв’ю агентству “Інтерфакс-Україна” розповів представник трейдера із олійних культур групи компаній “Прометей” Володимира Бондарука , пише agronews.ua.
– Зараз маємо дуже фрагментовані дані про роботу олійноекстракційних заводів (ОЕЗ). Розкажіть, будь ласка, хто припинив роботу через російську агресію і тимчасову окупацію?
– Точну кількість не готовий сказати, втім спробую в загальних рисах окреслити втрати найбільших і середніх за потужностями заводів, тому що невеликі заводи, так звані “маслобойки” із продуктивністю 100-200 тонн олії на добу, суттєво погоди на ринку не роблять. Ми практично втратили переробку в олійно-жировій галузі в Запорізькій області, що включала в себе Мелітопольський, Пологівський ОЕЗи, завод “Сателіт”. Водночас вкрай обмежено функціонують три підприємства у Запоріжжі, включно з таким гігантом як Запорізький масложировий комбінат (ЗМЖК).
В Херсонській області втрачено Каховський ОЕЗ з капіталом іноземного інвестора. В Харківській підприємства теж працюють постільки-поскільки, хоча ця область була багатою на ОЕЗи: зокрема, там у двох великих агрохолдингів було три заводи. ще в області через війну постраждало декілька ОЕзів середнього розміру.
Донецьку і Луганську області я б до уваги не брав – соняшника там вирощується небагато. Тож підбиваючи підсумки, основні втрати – це, власне, Харківська і Запорізька області, які були значущими з точки зору крашу (від англ. crash, процесу маслоекстракції) – в них перероблялося до третини українського соняшника.
Насамкінець, мультинаціональні компанії вийшли з українського ринку або ж суттєво зменшили обсяги переробки. Одна дуже велика міжнародна компанія боялася військових ризиків, і перші 6 місяців війни не співпрацювала з українськими компаніями і толком не вела діяльність ні у трейдингу, ні загалом в переробці. Це був досить сильний гравець на ринку з великими ОЕЗами у Дніпропетровській і Миколаївській областях. Вони самі виробляли олію і акумулювали її в значній кількості в портах. Не можу сказати, що вони зараз “поза ринком”, але конкуренції з їхнього боку ми не відчуваємо.
Тож, узагальнюючи, можна викреслити з виробників регіони Харкова, Запоріжжя і мультинаціональні компанії по всій країні. Щодо решти компаній з українським корінням не в зонах бойових дій, а таких виробників у нас на ринку більшість (один “Кернел” виробляє до 40% української олії), то вони всі працюють.
– Тобто перше півріччя галузь бомбили, і через це з ринку виходили іноземні гравці. А зараз заводи “буксують” через дефіцит електроенергії?
– Я підтримую контакт із великим агрохолдингом з трьома ОЕЗами, котрі разом переробляють до 4 тис. тонн соняшника на добу, що є одним з найкращих показників по країні. Так от, вони зараз цілком автономні і повністю завантажені, тому що на початку січня встановили генератори і фактично компенсують нестачу електроенергії в стаціонарній мережі без втрати продуктивності. А от, наприклад, великий ОЕЗ у Вінницькій області працює у кращому випадку на 60% довоєнною потужності через брак енергії.
Щодо решти компаній я не робив аналіз, але судячи з того, як конкуренти “Прометея” піднімають ціни на сировину при закупівлі, то я розумію, що соняшник їм потрібен, а отже, з його переробкою в Україні справи не настільки кепські.
– Тобто закупівлі соняшника активні, незважаючи на відключення електроенергії для заводів?
– Наразі ціна на соняшник пішла вгору. Коли ми у Києві в кінці листопада переживали блекаут, а з 20 по 25 листопада навіть порт з нашими суднами не працював через знеструмлення Південноукраїнської АЕС на Миколаївщині, я був впевнений, що це неминуче ляже тягарем на роботу ОЕЗів, яким потрібна безперебійна подача електроенергії упродовж робочого дня. Я особисто очікував, що грудень і вся зима 2022-2023 років пройде з низькими цінами на сировину через слабкий попит в умовах відсутності живлення.
Ми з колегами навіть дискутували про рівень цін, але всупереч моїм прогнозам ринок загалом адаптувався. Наприклад, досить великий ОЕЗ в Миколаївській області, що може переробляти 500-700 тонн соняшника на добу і мав значні перебої з електропостачанням, перелаштував потужності для доробки сировини і подальшого експорту готового для маслоекстракції соняшнику. Тобто вони зрозуміли, що безперебійний краш у себе забезпечити вони не зможуть, і прийняли рішення купувати соняшник і доводити його до експортних кондицій.
Безумовно, російські ракетні обстріли і введені графіки відключень світла вплинули на галузь. Наприклад, один завод на Тернопільщині повідомляв про зменшення валової переробки на 15% через проблеми з подачею електроенергії. Але так чи інакше, адаптація до нових реалій є неминучою, бо тут працює чиста математика, коли вартість генератора незрівнянно менша за збитки від простою заводу.
Я не готовий сказати, наскільки це вплинуло на роботу галузі, та і ніхто зараз не зможе цього сказати. Проте ми спостерігаємо стабільне зростання цін на сировину від початку сезону, і навіть планові/аварійні відключення електроенергії цьому не стали на заваді. Таким чином, маємо підстави вважати, що маржинальність переробки все ще дозволяє заохотити фермера до продажу сировини за привабливою ціною навіть в умовах часткової втрати продуктивності підприємствами галузі.
– Я неодноразово чув думку, що простої ОЕЗів скоро приведуть галузь до деградації, а український соняшник купуватимуть інші країни для переробки і забирати собі додану вартість.
– Як трейдер із соняшника, я б такі новини і далі генерував, адже це дозволило б штучно і ситуативно знизити ціни на сировину. Але насправді зараз попит на соняшник досить стійкій як з боку українських переробних заводів, так і з боку експортерів. Ми, наприклад, ні на день не зупиняли закупівлі, попри проблеми з електропостачанням. Тим паче, що соняшник потрібно довести до експортних кондицій перед тим, як проекспортувати його на переробку. Доробка соняшника включає в себе його доочищення, досушку і сепарацію від амброзії, яка є недопустимою згідно з європейськими нормами.
Ми купуємо соняшник, і нам потрібно його сепарувати, але іноді всю добу на елеваторі немає світла. Відповідно, на експорт відвантажувати його ми не можемо. Тому подекуди закуповуємо сировину з доставкою через два тижні, покладаючись на її надходження та роботу генераторів упродовж цього часу, маючи надію, що рано чи пізно доведемо його до кондиції. Я підозрюю, що на інших ОЕЗах зараз плюс-мінус така ж сама ситуація.
– Ще кажуть, що зараз ринок затоварений олійними культурами, і скоро попит знизиться ледь не до нуля.
– Насамперед потрібно розмежовувати попит на соняшник на експортних ринках і попит на продукти його переробки, тобто олію і шрот. До того ж Україна є надто великим гравцем на ринку олійних, аби стверджувати, що про нашу сировину можуть “забути”. Просто відсутність попиту зазвичай свідчить про те, що пропозиція занадто дорога. Тому коректніше оцінювати, в якій точці українська пропозиція врівноважиться із іноземним попитом – простою мовою, наскільки дорого або дешево ми зможемо (а ми, безумовно, зможемо) реалізувати свою продукцію.
Тут треба уточнити, що соняшник досить вибаглива культура з точки зору того, що він майже на 100% експортується на конкретний завод. Тобто попит на нього з’являється лише тоді, коли для заводу в Болгарії, Угорщині, Румунії або Туреччині українська продукція є дешевшою за місцеву сировину. Тобто, якщо український експорт стає на умовних $10-20/тонна дорожчим, то його ніхто не купуватиме. Попри поступову втрату ліквідності насіння соняшника на базисах FOB/CIF, імпортеру наразі все одно вигідно купити соняшник в українського фермера або трейдера, навіть незважаючи на колосальні логістичні витрати. Наголошую – станом на зараз.
Обсяги торгівлі соняшником вже в перспективі двох-трьох місяців складно спрогнозувати, адже гривнева ціна піднімається, тоді як іноземний виробник все більше активізується і майже здатен конкурувати по ціні з українським збіжжям. До того ж логістика українського соняшника все ще надто дорога, оскільки “розігріта” постійним значним попитом з боку українських експортерів великих об’ємів зернових вантажів, і поки що немає підстав очікувати, що ціни знизяться. Не можу виключати, що свою експортну доцільність соняшник може втратити досить швидко.
Уточню, що гривнева ціна на нього не обов’язково і далі зростатиме. У фермера зазвичай є чітка впевненість, що чим ближче до літа і нового врожаю, то менше залишки соняшника на складах, і, як наслідок, більший попит з боку наших ОЕЗів і вища на нього ціна. На практиці так не завжди буває, адже часто соняшник у фермерів викуповують “під нуль” – в період простою ОЕЗів через сезонні профілактичні роботи або коли заводи переключаються” на переробку ріпаку. Проти очікувань фермера грає і той фактор, що соняшник часто “притримують” – ця культура продається з відтермінованою пропозицією, яка може непередбачуваним чином впливати на ціну.
– Цього року Україна ставить, на жаль, рекорд з експорту соняшника, а не продукту його переробки – олії. Як прокоментуєте цю тенденцію?
– Феномен експорту соняшника в таких кількостях почався після російського повномасштабного вторгнення. До цього 95% цієї культури перероблялося в країні. Його продаж за кордон був нераціональним через встановлене ще в 90-х роках експортне мито. Але з 24 лютого 2022 року ціна соняшника в гривні посипалася: якщо в середині лютого він купувався по 20 тис. грн/тонна, то в травні-червні 12 тис. грн/тонна, хоча йдеться про один і той же соняшник, вирощений за однаковою собівартістю.
З початком війни сировини стало дуже багато – морські порти заблокувала країна-агресор РФ, і ринок сам себе відрегулював. В результаті ми як експортер з потужностями для зберігання і доочищення купували соняшник, платили колосальну вартість логістики і, зрештою, користуючись своєю компетенцією в трейдингу, експортували його тому, хто готовий був платити за соняшник бодай якусь ціну. До війни ця історія теж була, тільки тоді експортувалося 200-400 тис. тон за весь рік, тоді як на початку листопада-2022 Україна експортувала майже 500 тис. тонн соняшника, тобто удвічі більше порівняно з усім 2021 роком.
– Зараз хороша премія на високоолеїновий соняшник. Наскільки вигідно його вирощувати і продавати?
– Уточню, високоолеїновий соняшник пропонується із премією орієнтовно в $35/тонна порівняно зі звичайним. Конкретно у випадку “Прометея” варто зазначити, що такий вид соняшника потребує сепарованого зберігання в окремому силосі. Наразі ж на елеваторах вільні потужності для зберігання обмежені, з огляду на великий вал сільгоспкультур всіх видів. Тобто нам потрібно було залучати окремі склади для його акумуляції, на що в нас банально не вистачало часу.
Друга складність – ми в середньому експортуємо 20-25 тис. тонн звичайного соняшника на місяць, або дві баржі на день, і треба ще паралельно акумулювати закуплений високоолеїновий соняшник на окремих баржах і перевозити в окремих машинах.
І все ж я погоджуюся, що високоолеїновий соняшник – це прибуткова культура.
– Які ринки по соняшника можете назвати найбільш преміальними і що змінилося від початку війни?
– Для “Прометею” ринок збуту з початку війни не змінився – це Румунія і Болгарія, 100% соняшника вантажимо туди в пропорції приблизно 60% на 40%, тобто 40% експортуються в порт Констанца, а інші 60% в болгарські порти Сілістри, Русе і інші по Дунаю. Болгари, по суті, найбільші переробники соняшника в Європі. Лише вони мають потужності з переробки до 2 млн тонн соняшника на рік. Для порівняння, потенційні обсяги переробки соняшника в Україні до російського повномасштабного вторгнення, за різними оцінками, складали до 24-26 млн тонн на рік.
– Основну ідею я зрозумів: в цілому галузь виробництва, переробки і трейдингу олійних культур продовжує працювати в умовах розв’язаної РФ війни.
– Резюме таке: олійна галузь України не деградує, а навпаки – адаптується. Звичайно, кожний учасник ринку стикається з військовими екстерналіями: чи то із загрозою окупації, чи ракетними прильотами і іншими форс-мажорними викликами. Але у мене немає вкрай негативних прогнозів на завтрашній день для ринку олійних та їх переробки.
Єдиний негативний прогноз у мене стосується того, що урожайність соняшника в Україні цього року буде нижчою за минулорічну, зважаючи на досить поширені нині консультації про те, як правильно економити на добривах попри очікуване збільшення площ під його посівами. Тому не виключаємо ситуації, коли олійнопереробні заводи відчуватимуть певний “голод” на кінець сезону 2023/2024. До того ж, додає песимізму нестабільність роботи “зернового коридору”, а подекуди взагалі зупинка експорту через українські морські порти.
Але, навіть якщо цифри будуть невтішні, не працювати ми не маємо права: так чи інакше українське продовольство потрібне там, а функціонуюча економіка потрібна тут.
Читайте також: Найближчі два роки стануть вирішальними для агросектору України, – Рафаель Гороян