На Вінниччині батько загиблого льотчика відкрив власну ветклініку. Допомогли Миколі Бондаренку втілити мрію в реальність грантові кошти, які надавав Український ветеранський фонд та інші благодійники. 658 тисяч гривень – така була сума гранту. Майже мільйон доклав своїх. Власна справа стала не лише здійсненною мрією, а й реабілітацією після загибелі сина. Чоловік каже, під час роботи відволікається від поганих думок, менше тужить за дитиною. Повідомляє Agronews.ua.
Сергій – син. Був військовим льотчиком. Літав на МІ-8. Загинув на початку повномасштабного вторгнення. Після трагічної події Микола Бондаренко переніс інсульт, втратив сенс життя.
«Син був професійним льотчиком, мав 30 бойових вильотів. Був учасником бойових дій, з побратимами захищав Миколаївську область. Сергійко літав на дуже старому вертольоті Мі-8, однак попри це йому вдавалося часто «всипати ворогу». Був нагороджений Орденом Богдана Хмельницького – за Чорнобаївку. Тоді, він із побратимами добряче надавали тій нечисті. Однак свого життя не вдалось врятувати» – витирає сльозу чоловік. « Після його смерті, я захворів і звільнився з основної роботи».
До звичайного життя повернула випадкова зустріч. Більш того, вона надихнула на відновлення власної справи.
«Я пішов у міську раду, – розповідає Микола Бондаренко. – Уже й не пам’ятаю, що мені було треба. Певно, якісь документи. Зустрів знайомого Юрія Станіславського, він працює в міській раді. Ми розговорилися і він мені розповів про конкурс грантів. Я скептично до цього поставився, але він вговорив мене взяти участь».
Ще у 2019-му Бондаренки купили закинуте приміщення. Чоловік мріяв створити в ньому клініку для тварин, але після трагедії все поставив на затяжну паузу.
«Мені дуже багато допомагали люди, – продовжує розмову пан Микола. – Здається, що вони більше хотіли створити цю клініку ніж я. Одні допомогли грант написати, інші – словами підбадьорювали, треті – приносили уже якісь цвяхи чи будівельні матеріли. І мені вже назад дороги не було. Я не міг підставити цих людей».
За словами Миколи Бондаренка, конкурс був для родичів загиблих військових по всій Україні. Заявок подали понад 600. Його проєкт посів 4 місце із 10-ти переможців.
«Коли чоловік уже став учасником конкурсу, ми всі його підтримували. Спочатку він робив паперово-комп’ютерні завдання, – розповідає дружина Миколи Бондаренка Марія. – А потім Коля мав захищати свій проєкт. Все проходило онлайн. І тут тільки настала наша черга, він розпочав свою розповідь, все пішло так гарно, але посеред розмови пропадає інтернет. І ми не можемо знову приєднатися до розмови. Тоді перехвилювалися найбільше, але слава Богу, зв’язок відновився, комісія дозволила договорити і чоловік гарно презентував. Результат уже можна побачити, – посміхається».
У квітні розпочалася робота Миколою Бондаренком над проєктом, в кінці весни він уже дізнався, що став переможцем. Гроші, що виграв, за умовами конкурсу, мали піти на ремонт приміщення. У кінці серпня уже будівля була повністю готова до відкриття. Клініку назвав «БМВ». Назва трактується двома способами: Бондаренко Микола Валентинович та болить – ми вилікуємо.
Нині тут повністю функціонує УЗД – кабінет, операційна та зоомагазин. Звісно, що є вбиральня та кухня.
Зараз під клініку задіяно тільки частину приміщення. Наступний етап – ремонт в другій половині будинку. Обладнають його під притулок для бродячих кішок і собак. У цьому зацікавлена і місцева влада.
«Ми бачимо, як горять очі в пана Миколи, – говорить Віктор Бичков, голова Липовецької ТГ, що на Вінниччині.- Він робить гарну справу. Раніше всі люди, в кого хворіли тварини чи худоба їздили до ветеринара у сусідній район. Тепер, для чого долати таку відстань? Маємо свого гарного спеціаліста. Такий бізнес треба підтримувати. Тим паче, що в пана Миколи є гарній ідеї. Ми вирішимо проблему з безпритульними тваринами громади. Не дарма є відомий вираз: ми несемо відповідальність за тих, кого приручили», – посміхається.
Микола Бондаренко купив уже авто, обладнав його під карету швидкої допомоги для тварин. Нею виїжджає на виклики. Каже графік прийому розписаний на місяць на перед. Працює без вихідних, бо каже, що тварини, як і люди, чекати не можуть, їх болить і треба до них їхати. У планах ще взяти на роботу фельдшера, аби разом спасати братів наших менших.