Житель Хмельниччини Валерій зараз воює на фронті у складі мінометної батареї 106 окремої бригади територіальної оборони. А до повномасштабного вторгнення Росії чоловік займався бджолярством на рідній Шепетівщині. Тож під час бойової відпустки вдома порядкує у власній пасіці. Свою історію Валерій на псевдо “Вежа” розповів Суспільне Хмельницький, пише agronews.ua.
Старомайорськ на Донеччині був одним з найважчих в цьому році заїздів у зону виконання завдань, розповідає Валерій. Каже, активність FPV і дронів зі скидами була дуже високою.
“Літали роями”, — каже старший офіцер мінометної бригади на власній пасіці у Шепетівському районі.
Наразі Валерій приїхав додому у двотижневу відпустку. Майже усю її присвятив роботі вдома і біля власної пасіки.
“Я сам за освітою лісівник, але так склалося в житті, що земля і пасіка мені ближче”, — розповідає дорогою на пасіку Валерій.
Каже, приїздить сюди щоразу, як випадає відпустка. З його слів, це, перш за все, заспокоює та дає задоволення.
У складі мінометної батареї 106 окремої бригади ТРО, розповідає Валерій, воював на Харківському, Запорізькому, Донецькому напрямках. Але й там він не полишав улюбленого заняття. Справжні два рої бджіл, розповідає, вдалося приборкати торік на Лимані. Залетіли бджоли навесні на покинуту пасіку біля їхніх позицій.
“Я підставив їм рамочки, зробив усе необхідне, і вже у червні з цих роїв ми дістали перший мед. Мед дуже цікавий на Донбасі, відрізняється за кольором і смаком. Це акація, липа. Коли ми вже їхали, це був жовтень, я їх укрив на зиму, утеплив”, — говорить Валерій.
Пригадує страшну, як для пасічника, картину — розбиту російськими обстрілами пасіку на Харківщині.
“Точно не скажу, але там були сотні вуликів. Покинута пасіка. І купа “приходів” різного калібру. Вулики всі перекинуті. Бджоли, відповідно, загинули”, — розповідає мінометник-пасічник.
Його мінометна батарея зараз на прикордонні Сумщини, а він, доки відпустка, перевіряє, як попрацювали бджоли навесні. До повномасштабного вторгнення Росії, розповідає, займалися бджільництвом утрьох — ще брат і батько.
“Взагалі у нас було 170 вуликів. Думаю, за літо батько наздожене і відновить. На сьогоднішній день реалізація меду — це дуже проблематичне питання. Оптом цін не дають нормальних, а виїжджати десь на базари, на ярмарки теж нема змоги на період війни. До війни це була досить прибуткова справа. Ми виїжджали на ярмарки у нас в Шепетівці. Був і є до цього часу свій ярмарковий кіоск, де ми продукцію продавали. Непогано все виходило. Але, сподіваємось, що війна закінчиться, пасіка відновиться з новою силою. Запрацює ще краще, ще більше, і все буде”, — каже Валерій.
Відцвітають сади і починає цвісти ріпак. За тиждень, каже пасічник, батько відкачає перший у цьому сезоні мед.
“Не кожен рік таке побачиш — кінець квітня і вже бджола опечатує мед, можна відкачувати. Гарний початок року. Я думаю, цей рік буде дуже вдалий на мед”, — говорить чоловік.
Роботи в селі стільки, що 15 діб відпустки минає, як 15 годин, каже Валерій.
“Ну все, бджілки, пока”, — прощається зі своєю пасікою захисник. Наступну зустріч призначає своїм бджілкам у жовтні — у чергову відпустку готуватиме пасіку до зими.