ВАЖЛИВО

Що наразі відбувається з кооперативним рухом в українському фермерстві і чому нам важливо прискорити його розвиток?

20.07.2019 11:15
  • Один з найбільш очевидних способів масштабування бізнесу невеликих фермерських господарств – кооперація. Економічну ефективність цього інструменту перевірено в багатьох країнах, і Україна також має велику потребу в ньому сьогодні. З багатьох причин наші фермери поки не використовують кооперацію в повному обсязі, але наявні труднощі не повинні затуляти перспективи. В інтерв’ю Аgronews про це говорить Антон Дядюра, фінансист, керуючий партнер лізингової компанії «ЕСКА капітал».

    На якому етапі  фермеру варто замислитися про створення кооперативу?

    На будь-якому. Як тільки ви починаєте займатися фермерством на своїй, хай навіть невеликій ділянці, у вас є сусіди, які теж ведуть господарство. Так чи інакше їм і вам треба вирішувати принципово однакові завдання – підведення води, закупівлі добрив, використання ґрунтообробної техніки, перевезення та зберігання якоїсь продукції тощо. Якщо кожен буде робити це самостійно, для кожного вийде дорожче, ніж якби ви все зробили разом. Ось і привід для початку розмови один з одним. Цим користь від кооперації, зрозуміло, не обмежуються.

    Тоді давайте перерахуємо хоча б основні вигоди.

    Це досить очевидні речі, зрозумілі всім. По-перше, кооператив – це більш великий покупець  якихось витратних матеріалів, необхідних йому для операційної діяльності (добрив, посівного матеріалу, палива тощо). Тобто він може забезпечити їхнє придбання за найкращою ціною для своїх членів. По-друге, коли у вас більш велика партія, то ви можете отримувати більш вигідну ціну на продаж своєї продукції. Якщо ваш покупець може придбати, скажімо 25 тонн, полуниці в одному місці, то він готовий буде заплатити більше, аби не об’їжджати десяток приватних домогосподарств, аби зібрати той же обсяг. А в разі роботи кооператива з торговельними мережами може бути встановлений відносно високий мінімальний обсяг партії закупівлі, який кожен окремо взятий фермер забезпечити не має можливості. По-третє, операційні витрати на виробництво продукції при більш великому масштабі нижче – є економія на логістиці, є можливість спільно використовувати більш ефективну техніку або обладнання. Іншими словами, кооператив – це спосіб отримати ефект від масштабу.

    Загалом, кооперативи можна розділити на виробничі і торгові. Як розібратися, який вам потрібен?

    Виробничий більше підходить для стандартних біржових продуктів – зерна, кукурудзи, соняшнику і т. ін. Тобто, для продукції, яка не потребує специфічного маркетингу задля продажу. Торговому кооперативу вже необхідно мати відділу, який докладає певних зусилль для просування продукції – продажу, маркетингу, брендингу, упаковки і т. ін. Не можна сказати, що кооператив, який вирощує пшеницю не може дійти до торгової кооперації. Наприклад, другим етапом виробництва може стати перемелювання зерна на борошно і продаж його під своїм брендом або під брендом торгової мережі, яка буде закуповувати продукцію. Те ж саме може статися і з кооперативом, який продає молоко. У якийсь момент його члени можуть прийняти рішення вкласти гроші в обладнання і почати виробляти сир або інші молочні продукти з більш високою доданою вартістю.

    Теоретично все виглядає прекрасно. Бери й роби.

    І практично теж. Ось ми згадали молочне виробництво. У США є дуже великі кооперативи, які займаються цим бізнесом. Наприклад, найбільший кооператив США, який спеціалізуються на молочній продукції – Dairy Farmers of America – має річний оборот понад $13.5 мільярдів, що складає понад 15% всього ринку США. Вони мають весь ланцюжок – від коров’ячих ферм і до поставок в магазини продукції під своїми брендами. Членами кооперативу є понад 14 000 фермерів. У Франції я познайомився з кооперативною системою Шампані. Якщо у фермера невелика ділянка винограду, він, як правило, не має виробничих потужностей, як, скажімо, у Moët & Chandon або Pommery. Але він є членом кооперативу, куди можна віддати виноматеріал, щоб там зробили шампанське. Після цього можна піти двома шляхами – або забрати пляшки з закупорених вином без етикетки, а потім наклеїти свої і спробувати продати, якщо ви впевнені у своїх силах. Другий шлях – дозволити кооперативу продавати вино під своєю торговою маркою. А візьміть Данію. Коопераційний рух зробив цю країну одним із світових лідерів з експорту свинини з річним об’ємом близько $ 2,6 млрд. Для розуміння, весь обсяг експорту Україною пшениці в грошовому вираженні складає близько $2,93 млрд. Це загалом хрестоматійний приклад, який корисно вивчити всім.

    – Чому у нас немає поки що таких прикладів? Для створення кооперативу має значення активність і амбітність фермерів?

    Безумовно, хтось повинен проявити ініціативу і почати спілкуватися з сусідами. Подолати інертність оточуючих, переконати, надати розрахунки, організувати обговорення. Але на пострадянському просторі, де ми всі живемо, напевно, не загоїлися ще шрами від «колгоспів». Сама концепція кооперації була понівечена, перекручена. Це була неефективна, зверху керована структура. Тобто, мала місце підміна понять. Кооперацію було замінено на експропріацію. Але ж сенс не в експропріації, а в справедливому розподілі результатів праці в спільній діяльності, оптимізації витрат і збільшенні доходів.

    Тому сьогодні дуже складно повернути поняттю «кооперація» його справжнє значення.

    Звісно. Але проблема ширша. Ось вам історія з сучасної української реальності. Приїхав до села трактор, який повинен був обробити землю двох фермерів-сусідів. Вони почали сперечатися, кому трактор буде першим ділянку орати. У результаті, вибачте за такі подробиці, дійшло до поножовщини. Тобто, це говорить про що? Що є величезне питання і проблема – в договороспроможності людей. У нас культура довіри досить низька. Як серед підприємців, так і в суспільстві загалом. Але ж в основі кооперації лежить довіра. Ти повинен бути чесним у відносинах із своїми партнерами, не «тягнути ковдру на себе», розраховуючи, що підцупиш, вкрадеш, отримаєш більше, ніж інші. Це, на жаль, дуже складно для нас поки що.

    Як же воно вийшло за кордоном?

    Я припускаю, що якщо люди відчувають себе впевненіше в матеріальному плані, якщо їхні базові потреби вирішені, то їм легше домовлятися про те, як разом заробити ще більше. А коли багато людей у ​​нас знаходяться на межі виживання, звісно починає працювати закон джунглів. Ті ж колгоспи привчили не заробляти, а тягнути, що погано лежить. Треба переучуватися і починати працювати чесно. Тоді можна розраховувати, що і до тебе будуть також чесно ставитися. Ті, хто намагаються – отримують ефект. Поки що фермери частіше об’єднуються навколо якихось своїх проблем, коли хтось обмежує їхні права. Хтось не повертає борги, хтось вчиняє рейдерство. Тоді вони збираються разом, щоб постояти за себе. Можливо, це поступово навчить інших форм об’єднання – не тільки заради захисту, а й заради того, щоб більше заробляти і приносити економічну користь своїй громаді.

    В організації кооперативів можуть бути зацікавлені не тільки самі фермери, а й великі агрохолдинги?

    Я думаю так. В Україні, однаково буде поглиблюватися переробка сільгосппродукції і розширюватися асортимент. Не весь же час нам відправляти кораблі, навантажені зерном за кордон. Ми будемо займатися вирощуванням якихось культур, наприклад, ягід, які вимагають специфічної, більш трудомісткою обробки. І якщо якась велика вітчизняна агрокомпанія зрозуміє, що у неї є ринок за кордоном для реалізації цієї продукції, а сама вона не зможе виростити достатньо цієї малини, обліпихи, ожини тощо, то вона займеться тим, що організує сотні або навіть тисячі сімей , щоб вони це робили. Компанії будуть скуповувати продукцію у ягідних кооперативів і продавати її на експорт. Отже експортна активність може стати ще одним ініціатором процесу кооперації фермерів. Ви знаєте, сьогодні в Україні вже веде діяльність австрійська компанія, яка допомагає українським селянам вирощувати гарбуз – дають посівний матеріал, добрива, технологію і наприкінці сезону скуповують продукцію у українських фермерів для виробництва олії з гарбузового насіння в Європі. Це, звісно, не кооператив, але вже схема, через яку можуть бути залучені у виробничий цикл малі фермерські господарства. Однією з вимог у цій компанії є наявність не менше ніж 400 га в обробці, що може бути досягнуто шляхом об’єднання кількох дрібних господарств. Кооператив може стати такою структурою, яка буде відповідати вимогам агрокомпаній, зацікавлених в стабільному постачанні продукції для себе. Тому вони можуть вкластися в цей процес і організаційно і фінансово.

    – Фінансування – річ, без якої неможливий розвиток дрібного фермерства, втім, як і будь-якої сфери бізнесу. Є гранти від міжнародних організацій, є державна підтримка. Комерційний сектор поки що не виявляє достатньої активності?

    Там теж є, звісно, інертність. Але ж і фермерам треба стати для фінансистів більш привабливими. Якщо ти один і у тебе, умовно кажучи, 2 га землі, чи хтось буде тебе фінансувати на покупку якоїсь техніки? Адже очевидно, що, працюючи на цих 2 га ти не будеш мати можливість за неї розрахуватися. Але якщо ви об’єдналися, і у вас в спільному використанні 50-100 га, це значно підвищує потенційну можливість для фінансування у банку або лізинговій компанії. Виробники обладнання також можуть зацікавитися. Якщо звернутися, скажімо, до постачальника доїльного обладнання з такою пропозицією: ми об’єдналися, у нас є 50 корів і тому можемо за графіком вам платити за нього. Тоді вже зовсім по-іншому вибудовуватиметься діалог. Це все зрозуміло. Але кооперативний рух має і свої невикористані можливості для самофінансування.

    – Які?

    Кооперація може бути не тільки у виробництві або торгівлі, а й у фінансовому секторі. Я хочу сказати про кредитні спілки – це кооперація, яка створює спільний інструмент фінансування. Особливість КС полягає в тому, що це організація, яка працює локально, тобто створюється місцевою громадою і мета її – поліпшення добробуту цієї громади. Розрахунок елементарний. У когось завжди більше грошей, у когось менше. Хтось не проти покласти частину своїх грошей на депозит, а комусь з місцевих підприємців потрібні гроші у вигляді кредиту. Ось вам і всі передумови для створення кредитної спілки. У США у фермерських кооперативів є дуже багато кредитних спілок, які їх же і фінансують. Там фермерські банки є, і дуже великі – з мільярдними активами. Вони вирішують питання фінансування локальними силами, перерозподіляючи гроші, які є у місцевої громади. Подивіться на наші села. Відділення банку – десь в центрі. Там ваші місцеві проблеми, грубо кажучи, «до лампочки». Думаєте ви переконаєте центральний офіс дати вам кредит на покупку додаткового поголів’я кіз для розвитку господарства? Сумнівно. Інша справа, якщо хтось із місцевих керує кредитною спілкою. Він знає всіх в окрузі, хто чим живе. Імовірність отримати фінансування в такій організації набагато вище.

    – Але не можна ж сказати, що кредитних спілок в Україні немає.

    На місцях щось є, але проблема наших КС в тому, що вони в основному фінансують споживацькі цілі – придбання нового телевізора, ремонт будинку, просто дають готівку під високі відсотки і т. ін. Це, на мою думку, нічого не дає, крім збільшення продажів виробників побутової техніки і погіршення платіжного балансу країни. Краще, коли місцеві ресурси використовуються на розвиток місцевого бізнесу. Тоді люди починають заробляти більше, тому що місцеві підприємці отримують ресурс для розвитку.

    А як справи з лізингом? Виходить, що за поточних умов це найбільш прямий і близький шлях залучення фінансування для фермерів, які вирішили об’єднатися в кооператив?

    Лізингові компанії більш гнучкі в оцінці позичальників, якщо порівнювати їх із банками. Навіть новостворені кооперативи мають більше шансів отримати техніку в лізинг, ніж у банку. Банк дуже формально підійде до оцінки. Лізингова компанія може надати фінансування за умови, що це зареєстрована організація зі зрозумілими учасниками, цілями. Ну і що стосується загалом фермерства, то будь-якої фінансової компанії зрозуміліше спілкуватися з кооперативом, який створений з метою підприємництва, ніж з окремо взятою фізичною особою, у якої немає ніяких підтверджуючих документів про те, як у нього формуються доходи і чим він займається.

    Чи достатньо сьогодні лізингових пропозицій на ринку для кооперативів?

    Розумієте, не так багато поки що запитів від кооперативів на ринку України, щоб можна було давати такі оцінки. Якщо до нас прийде кооператив і чітко розкаже, що він збирається робити, то є 90% ймовірності, що за умови достатнього авансового платежу ми дамо йому техніку. На поточний момент ми в основному працюємо з невеликими фермерськими господарствами. Це наша спеціалізація. Але ось чесно скажу, навіть заради експерименту, якби до нас якийсь кооператив прийшов, ми б дали йому техніку в лізинг.

    – Що значить, заради експерименту?

    Справа в тому, багатьом кредитним організаціям поки що незрозуміло як оцінити кооператив сьогодні. Це новий досвід. Це нова категорія клієнтів для нас. Дуже цікаво перевірити, як з ними можна організовувати роботу. Тому що рано чи пізно це буде зростаючий перспективний сегмент клієнтів. Треба його вирощувати.

    А як це робити? Що, по-вашому, потрібно для розвитку кооперативного руху в малому фермерстві в Україні?

    Я вважаю, цілеспрямовані зусилля з різних сторін. Перше – звісно,  «потопаючі» повинні самі себе активно рятувати. Друге – постачальники обладнання, техніки повинні почати звертати увагу на кооперативи як на потенційних клієнтів, надаючи якісь спеціальні програми фінансування. Третє – фінансові організації повинні пробувати працювати з кооперативами, не обминати їх стороною. Зрозуміло, уряд, теж має допомагати. Так, потрібні якісь рішення на міністерському рівні. Але навіть більше може зробити місцева влада, яка має бюджети, складає програми розвитку. У місцевих чиновників, місцевих депутатів має стояти завдання, які створити інструменти для того, щоб кооперативи працювали. Пільгові програми, субсидії, гарантії для фінансових організацій – все це може бути задіяно. Тим більше, що зараз активно відбувається децентралізація і ресурсів у місцевих управлінців стає більше.

    Але насамперед потрібна ініціатива самих фермерів.

    Звісно. Адже для того, щоб з’явився кооператив необов’язково, щоби в ньому брали участь всі жителі села чи району. Найбільш активні жителі можуть об’єднатися і почати працювати. І коли буде очевидний результат, і всі побачать, що воно приносить свої плоди, то все решта підтягнеться дуже швидко. Тому що інформація в селі поширюється моментально – швидше, ніж в соцмережах. Не обов’язково починати з 100 членів. 3-5 осіб – це теж кооператив. Важливий сам факт об’єднання, сам факт того, що люди вирішили щось змінити в своєму житті на краще. Разом вирішили змінити.

    Читай нас також у Viber та Telegram, поширюй новину на своїй сторінці:
    Поширити: