АГРО-БЛОГ

Нове село: епоха відродження чи боротьба з вітряками

09.03.2021 12:53
4ccefde9f4dff83efcb3de7a635ae34e

ЗДРАСТУЙ, «НОВЕ СЕЛО»! ЗАЖИВЕМО ВЕСЕЛО… Двічі за півроку президент згадав про колиску нації, – село. Перший раз – наприкінці серпня під час робочої поїздки до Херсонської області, другий – 4 березня на нараді, де анонсували проєкт «Нове село». Що очікувати від «реформи українського села» в агро-блозі аналізує Володимир Чопенко, оглядач AgroNews.UA.

Ніяк не можу визначитися: на кого схожий наш ватаг? На Манілова з поеми «Мертві душі» чи на Фарятьєва з телефільму «Фантазії Фарятьєва»? Чи на обох персонажів укупі? Адже колисати ідеї з намірами – це не переорювати соціально-економічні перелоги у глибинці, щоби зрештою на видноколі заяріло оте «Нове село». 

Діючий президент не перший, і не останній, хто прагне «реформувати село». Попередники з профільними міністрами також мріяли про те, аби збулося пророцтво Кобзаря: «а у селах у веселих і люди веселі…». Хай не веселі, а, принаймні, раді. Раді власній працевлаштованості, зрослим стандартам життя, відновленій соціальній інфраструктурі… Проте для цього замало пишномовства. Потрібні, як висловився нинішній глава держави, «системний підхід» (а я би додав – і комплексний), адресна програма/концепція і програмний/адресний бюджет. А з цим у нас – непереливки.

Один президент оголосив Рік села, а коштів з бюджету на потреби АПК виділили майже вдвічі менше, ніж у попередній, звичайний, рік. Другий вважав спасінням конаючої сільської місцевості програму «Рідне село», носячись із нею, мов із писаною торбою. Щоправда, до державної вона так і не дозріла і без бюджетного фінансування змаліла до ініціативи однієї особи. Третій із розумовим консорціумом, — провідними міжнародними та тутешніми експертами, — на кошти платників податків Євросоюзу майже рік виписував «Єдину комплексну стратегію та план дій розвитку сільського господарства та сільських територій в Україні на 2015–2020 роки». Її переможна хода фінішувала доволі швидко: заслухали на засіданні профільного комітету Верховної Ради і «взяли до відома». Четверті плодили ялові закони на кшталт «Про стимулювання розвитку агропромислового комплексу України», з яких державу взагалі усували як якірного фінансового помагача. Тому всі ці концепції, стратегії, ініціативи з починами, народжені на столичному асфальті, мешканцям сільської поселенської мережі нічого путнього не принесли.

Ні, зблиски були. Згадаймо, 1992 року Верховна Рада прийняла у новій редакції Закон «Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному господарстві України», за яким один відсоток ВВП мав спрямовуватися на соціальні програми у глибинці. І що? Спливли роки — і наша глибинка через безпрецедентне нехтування чиновниками норми закону «поглибилася» до провалля. Свіжіший приклад. 2005 року Міністерство аграрної політики розробило «Комплексну програму підтримки розвитку українського села на період до 2015 року». Уперше в Україні, готуючи такий важливий документ, розв’язок соціальних проблем села та розвиток сільських територій відмежували від виробництва. Власне, цю програму з повним правом можна назвати селозберігаючою моделлю.

У її розробці взяли участь і Національна академія наук, і Українська академія аграрних наук, і 22 міністерства та відомства, і регіони, і громадські професійні організації, і зарубіжні експерти. Для реалізації програми передбачили Фонд, фінансові активи якого мали формуватися за рахунок відрахувань від доходів усіх суб’єктів господарської діяльності в Україні у розмірі 0,5%. Саме через ці пів відсотка більшість міністерств, котрі донедавна підтримували МінАП, ураз стали його опонентами. І вийшло, як у тій пісні: «сама п’ю, сама наливаю, сама собі стелю, сама я лягаю, сама я…». До слова, загальна потреба в коштах для будівництва об’єктів соціальної сфери, облаштування сільських територій та вирішення інших нагальних завдань на селі щороку становила 10 млрд грн.

Чи розуміє президент Володимир Зеленський із командою, в яку шлею вони впряглися, оголошуючи «реформу села»? Яких фінансових вливань вона потребує за нинішнього (та й майбутніх!) кастрованого бюджету? Чи є бачення власне «системного і комплексного підходу»?

Якби було, то 35 млрд гривень, виділених із Фонду боротьби з COVID-19 на «покращення транспортного сполучення, будівництво, реконструкцію та ремонт автомобільних доріг загального користування державного значення», мали би піти передовсім на будівництво сільських доріг. Щоби ними могла доїхати із райцентру одна-єдина розхлябана «швидка допомога» до критичного хворого чи підвезти у сільмаг хліб, сіль, цукор, крупу. Тим, хто там ще залишився… Бо рівень депопуляції сільського населення алярмом сигналізує про демографічну катастрофу.

Відвідавши село Садове на Херсонщині, президент визнав його взірцем «садової реформи», крона якої має забуяти у кожному селі. Тоді ж він поставив завдання уряду, «щоб вони підготували принциповий державний підхід до сіл та маленьких містечок. Реформа села… Коли має бути все: ліки, школа, робочі місця і всі працюючі органи. Я вже не кажу про те, що у людей просто немає Інтернету. А які послуги онлайн ми можемо пропонувати, якщо нема Інтернету!?».

Довго урядовці запрягають… Власне, тут нічого не треба вигадувати. Варто лишень натверезо вчитатися у «Стратегічні напрями сталого розвитку сільських територій на період до 2030 року» авторського колективу Національного наукового центру «Інститут аграрної економіки». Чітко структуроване дослідження із реперними точками докладання зусиль: поселенські аспекти, удосконалення управління сталим розвитком сільських територій, диверсифікація сільської економіки, зайнятість, підвищення життєвого добробуту та соціальний захист сільського населення, поліпшення житлових умов, транспортної інфраструктури, послуг загальної освіти, медичної допомоги, фінансове й інвестиційне забезпечення, кредитна підтримка… Сув’язь проблем, які додатком «Село у смартфоні» (навіть за наявності на хуторі 5G!) не розв’яжеш.

Та й з орієнтирами слід визначитися. Учора «маяком» слугувало село Садове, сьогодні – Щастя і Новотроїцьке на прифронтовій території Донбасу. І за останнім лекалом перша тисяча «центрів тяжіння» мусить з’явитися у сільській місцевості. «Ми маємо вдихнути нове життя в українське село. Мешканці сіл повинні отримувати якісний сервіс безпосередньо за місцем проживання і мати доступ до сучасної інфраструктури», – заявив Володимир Зеленський.

«Маяків» у нас вистачає. Завітайте в ошатну Ковалівку на Київщині. Не подобається, як колишня регіоналка причепурила село, поїдьте у будь-яке зі списку переможців постійно діючого конкурсу «Неймовірні села України». І кожне з них можна назвати  «новим селом».

На жаль, світла цих «маяків» уже не побачать 18 сіл, що зникли з мапи протягом року. Мінус 147 тис. сільських жителів за цей період… За останні 20 років чисельність зайнятих у всіх сферах економічної діяльності на селі зменшилася на третину. Оплата праці в аграрній сфері є найнижчою серед галузей економіки. Майже у половини домогосподарств у сільській місцевості середньодушові грошові доходи на місяць нижчі фактичного прожиткового мінімуму. І саме ці чинники женуть працездатне населення, передовсім сільську молодь, із рідних осель у міста та закордоння.

Додайте до цього негативу убогу «соціалку». Половина сіл – без обов’язкового фельдшерсько-акушерського пункту. Лише третина забезпечена дитячими дошкільними установами, школами – 40,9%, клубами – 56,7%. Про побутове обслуговування на селі взагалі мовчу. Тому й тікають від цієї необлаштованості світ за очі. Села знелюдніють. До цього мартирологу у черзі ще понад 4000 сіл із 50 мешканцями у кожному. А в 22 тис сіл проживає менше тисячі осіб. Усіма оспівана колиска нації не здатна, як раніше, виконувати демографічно-відтворювальну функцію: Україна перетворюється на країну сільських цвинтарів. А це і похорон духовності, самобутньої народної культури, віками надбаних звичаїв. Багато чого невідновного…

Сподіватися на всесильність і могутність ОТГ, які обросли 10-20 територіальними осередками, що гуртом витягнуть село із біди? Свого часу так розросталися колгоспи з радгоспами. Центральні садиби процвітали, а бригадні села з відділками продовжували животіти. Бюджети в ОТГ теж не бездонні. І на інвестора намарно надіятися: він ніколи не навідається у село, де єдиним функціонуючим об’єктом є… малокомплектна школа. Возити ж діток до опорного навчального закладу за 10-15 кілометрів противляться батьки…

Тому постає риторичне запитання: а для кого власне множитимуть ці «Нові села»? Кому за безлюддя надаватимуть адміністративно-соціальні послуги «центри тяжіння»? Вочевидь, не з магнітів-споруд треба починати, а з Людини на селі. Передовсім із її гідної зарплати і пенсії. Щоб зрівняти їх із міськими, владі навряд чи вистачить озвучених п’ять років. Це – фінансовий вектор. А економічний: держава ніяк не може визначитися, на кого ж опиратися в аграрному виробництві, – на агрохолдинги, прихід яких у село залишив без роботи одразу сімох механізаторів, не кажучи вже про кинуте напризволяще тваринництво, чи на фермерів, дрібних і малих сільгоспвиробників, котрі залишаються магнето у глибинці?

Чи вдихне президент життя у сільську бутність? Судячи з наслідків того, що він бере під «особистий контроль», віри мало. Як і з тим же інтернетом у селі, на відсутність якого бідкався Володимир Зеленський під час згадуваної поїздки на Херсонщину. Півтора роки минуло відтоді, як він підписав указ №497/2019, що передбачав вже до кінця 2019 року зробити все необхідне для розв’язання проблеми цифрової нерівності між містом і селом. Чи став 3G і 4G доступнішим для 16 млн абонентів, здебільшого, у сільській місцевості? Отак і знайомий голова колгоспу ніяк не міг дати ради виробничим показникам: наляже на пшеницю – недобір жита, візьметься за яйця – падає молоко…


Читай нас також у Viber та Telegram, поширюй новину на своїй сторінці:
Поширити: