Навіть війна не поставить на паузу сільське господарство на Полтавщині. Як відбувалась посівна та з якими проблемами зіштовхнулись фермери Полтавщини для газети “Рідне село Україна”, розповів координатор Всеукраїнського Конгресу Фермерів на Полтавщині Григорій Шамрицький.
Під час війни зупинилися багато бізнесів, але не сільськогосподарський. Поставити на паузу, а через рік продовжити цю справу неможливо.
Тільки у мене працює 30 людей. Цей персонал вишукувався роками. Це перевірені фахівці своєї справи від тракториста до головного бухгалтера. Я не можу їх втратити.
– Ми не можемо сказати своїм пайовикам, що стаємо на паузу і цей рік не платитимемо орендну плату. Ми не можем сказати кредиторам і банкам, що зупинимось на рік, бо війна почалась, і не будемо сплачувати за кредитами.
Війна почалась і ми залишились сам на сам зі своїм збіжжям і врожаєм. Ціни на зерно не було, як і можливості його продати. Змушені були сіятись. Але господарства Полтавщини впорались з цим викликом на відмінно і засіяли 100% запланованих площ, – каже Григорій Шамрицький.
Перешкод для посівної цього року було багато. Паливо стало неймовірно дорогим і дефіцитним товаром. Не вистачало добрив, які також раптово подорожчали.
– ЗЗР не вистачало катастрофічно – довелося заміняти генериками. Дякуючи Міністерству аграрної політики з’явились безвідсоткові кредити. Якби не вони, вдала посівна на Полтавщині, і посівна загалом по Україні на рівні 75% не пройшла б. В кращому випадку, було б відсотків 50, – переконаний Григорій Шамрицький.
Ще однією проблемою воєнної посівної стало бронювання працівників. Важко сіяти зерно без трактористів. Деяких військовозобов’язаних працівників вдалось залишити на посівну. Але скористатися механізмом бронювання змогли не всі фермери Полтавщини. Однак, посівна була не єдиним фронтом для полтавських фермерів.
– Ми не стояти осторонь війни. На Полтавщині бойових дій практично не було, крім ракетних обстрілів. Але це дало нам змогу стати надійним тилом. Першу машину з продовольством фермери Полтавщини сформували і відправили на Київ чи не в перший день війни, коли москальські війська почали масово наступати на столицю.
Наступні дві машини поїхали на Охтирку, де людям просто не було чого їсти. Допомогу роздавали через місцевих волонтерів. Продукти збирали всі небайдужі члени Конгресу Фермерів Полтавщини.
Хтось крупу закуповував, хтось кошти виділяв, або пальне привіз. Потім ми почали відправляти машини з продовольством на Тростянець і Чернігівщину, – згадує Григорій Шамрицький.
Тим часом почала стрімко рости кількість переселенців на самій Полтавщині. Тільки у Лохвицькій громаді сьогодні офіційно зареєстровано близько двох тисяч переселенців. Хтось приїхав до родичів, хтось до знайомих, або просто почули, що на Полтавщині спокійно.
– Саме тоді ми почали допомагати людям, які приїхали до нас. Ми дуже швидко переформатувалися і з березня в офісі Конгресу Фермерів Полтавщини функціонував штаб гуманітарної допомоги переселенцям. На той час переселенцями на місцях ніхто не займався. Державну гуманітарну допомогу почали роздавати пізніше. Тепер великі повноцінні продуктові набори роздає вже обласна військова адміністрація. Але тоді щодня до офісу Конгресу Фермерів Полтавщини звертались за допомогою переселенці. Іноді навіть до півсотні людей в день. Деякі приходили і казали: дайте хоч що-небудь поїсти. Просто поїсти, – розповідає Григорій Шамрицький.
Всю організаційну роботу по збору та видачі допомоги взяла на себе офісний працівник Конгресу Фермерів Полтавщини Карпова Марина разом із волонтером Тетяною Рак.
Для переселенців фермери Полтавщини сформували продуктові набори, до яких входила олія, мука, крупи, цукор та макарони.
Більше 700 продуктових наборів були роздані тільки в офісі. Також уся допомога в постраждалі регіони відправлялась із Лохвиці.
Тут і мій соняшник став у нагоді. Ми його набили і наробили олії. Закуповувати Макарони їздили до Пирятина. Крупу купували у члена Конгресу Фермерів Антоненка Павла Олександровича.
– Мій хороший товариш Олексій Матюшенко запропонував додати до наборів засоби гігієни і привіз їх. Кому що потрібно, від памперсів до шампунів – все необхідне людям ми зібрали.
Зрештою фермери Полтавщини від початку війни взяли на себе 2 фронти із 3 основних. Перший фронт – це той, на якому воюють наші хлопці – Збройні Сили України. Честь їм, хвала і велика подяка.
Другий фронт – це посівна і недопущення голоду та продовольчої кризи. Третій – допомога ЗСУ на передовій, постраждалим в тих регіонах де бомбили, та переселенцям, які знайшли прихисток на Полтавщині, – додає Григорій Шамрицький.
✅ Дуже допомогли в цьому фермери: Ус Юрій Анатолійович, Петренко Олександр Іванович, Антоненко Павло Олександрович, Черевко Валерій Євгенійович, Полтавець Григорій Іванович, Авраменко Олександр Миколайович, Сердюк Сергій Андрійович, Гордієнко Сергій Миколайович, Шамрицький Роман Григорович, Андрієнко Руслан, Байбуза Олег та Горбатенко Сергій Миколайович, вони були не просто небайдужими людьми, а справжнім надійним тилом. Наша громада може похвалитися такою згуртованістю в самі тяжкі часи для країни.
– Щиро дякую, що долучились до формування продуктових наборів, збору та відправки гуманітарної допомоги для ЗСУ, на передову, в постраждалі регіони та придбання автомобіля для Тероборони. Вірю, що разом ми переможемо всіх ворогів та вистоїмо на всіх фронтах! – Висловив вдячність координатор Конгресу Фермерів Полтавщини.
Газета “Рідне село Україна”, № 11 (252), 15 Червня, 2022. Прередплатити газету зручно на сайті Укрпошти за посиланням.