Культура медоваріння на території України була втрачена ще у 18-19 століттях, коли питний мед витіснила горілка. Наразі виготовлення питних медів відроджується, розповів заступник голови Гільдії медоварів України Володимир Дмитрук під час медового марафону: “Медоваріння: історія, традиції і сучасність”. Про це пише agronews.ua.
“Людина народжувалась – пили мед. Вмирала – пили мед. І це не було пияцтво. Це тисячолітня культура вживання медових напоїв. Патріарх бджільництва України Василь Соломка відродив споживання питних медів в Україні. У багатьох країнах виготовляються питні меди. Меди варять у Польщі, Білорусі, Німеччині, Казахстані, але громадський рух є лише в Україні”, – каже він.
Василя Соломку та інших медоварів України президент Казахстану запрошував офіційно, і вони допомогли налагодити у цій країні виробництво питних медів. А от на Батьківщині уваги до медоваріння поки що замало, хоча питні меди – це бренд саме України.
Україна займає перше місце в світі на душу населення по виробництву меду. Але продає мед безлико, у контейнерах, як сировину. А можна продавати за набагато більшою ціною.
“Київська Русь продавала питні меди і вони цінувалися вище за візантійські. Робилися також і з винограду. На жаль, культура медоваріння була втрачена у 18-19 сторіччях. А от у Польщі медоваріння збереглося й процвітає понині. Наразі медоваріння в Україні відроджується. А це робочі місця, це можливість збільшити збут”, – додає медовар.
Медові напої можна виготовляти шляхом збродження, виготовляти кріплені медові напої тощо. Медоваріння існує в усіх регіонах України.
“В Україні офіційно працюючих медоварень не більше 10, тому що медоварів все ще продовжують прирівнювати до великих виробників алкогольних напоїв. Тому простий пасічник просто неспроможний вести бухгалтерію, платити усі податки, платити величезні штрафи просто за те, що запізнився із звітом тощо. Також він не може реалізувати свою продукцію тому, що багато підробних питних медів. Коли спирт чи самогон просто змішують з медом і продають як медовуху. Це дискредитує медоваріння, як таке”, – акцентує Володимир Дмитрук.
У ресторанах та барах залюбки беруть таку медовуху, бо фальсифікат дешевий. Створюють навіть свої “коктейлі” на їх основі. А виробники справжніх питних медів залишаються осторонь.
В той же час питні меди України становляться переможцями чисельних конкурсів та фестивалів, у тому числі міжнародних, медоваріння та виноградарства.
Мета медоварів України – щоб питні меди стали брендом країни. Україна бореться за можливість виробляти шампанське та коньяки, у той же час власний бренд – питні меди – не використовує. Наразі медовари виготовляють різноманітні питні меди: медівки, медаки, медовухи. Медівка – це слабоалкогольний напій. Медак – більш міцний, з додаванням трав.
Дмитро Войтків має у Дрогобичі медоварню. Він розповідає, що вироблення меду досить тривалий процес, який потрібно контролювати. Так, під час вироблення визначається цукристість, міцність. Медівка, яку він виробляє, як і належить, має 13-14 градусів. Медак – 40%. Трави для нього збирають у Карпатах. Також важлива культура споживання медових напоїв.
“Пити медівку можна з чаєм, як лікер. Неспішно, шляхетно, малими ковтками, смакуючи чудовий букет”, – радить медовар.
Медовари намагаються продвигати питні меди передусім на ринку України.
“Інакше, будемо пити медовухи виробництва Китаю”, – зауважує Володимир Дмитрук.