Якщо ділянка не має кадастрового номера, ефективно захищати права на неї неможливо. Навіть якщо власники та користувачі земельних ділянок мають документ, що посвідчує їхні права на землю. Таким є зміст статті у ZN, авторами якої є Андрій Мартин та Людмила Сімонова, член Ради з матеріальних активів Міжнародного комітету зі Стандартів оцінки (IVSC).
Нагальною проблемою Україні напередодні земельної реформи є наповнення Державного земельного кадастру, наразі до нього внесена інформація про 74% земельних ділянок. До кінця 2020 року планується 100% відомостей про земельні ділянки до кадастру. Проте автори, зважаючи на щорічні темпи наповнення, ставлять під сумнів таку перспективу: щороку в систему вносяться відомості про 700–800 тисяч сформованих ділянок, і такими темпами весь процес займе 5-7 років.
Між тим, є проблема сформованих ділянок, але не зареєстрованих у Державному земельному кадастрі, в основному, це ділянки, які формувалися у радянські часи та в перші роки Незалежності (до 2004 року). Доки вони не внесені до кадастру, відбуваєтсья плутанина. Власники та користувачі таких земельних ділянок найчастіше мають документ, що посвідчує їхні права на землю. Проте немає точних даних про межі таких ділянок. І головне, вони не мають кадастрового номера, який слугує унікальним ідентифікатором.
“Звісно, ефективно захищати права на такі земельні ділянки практично неможливо, а їх використання пов’язане з величезною кількістю титульних ризиків”,- роблять висновок автори матеріалу.
Отже, наповнення Держгеокадастру є першочерговим питанням, запобіжником проти рейдерства. Є й інші важливі заходи, які має здійснити уряд: синхронізація Державного земельного кадастру та Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень; оновлення топографічної основи країни; функціонування Єдиного геопорталу.