“Не мала баба клопоту, та й здурів сусід” – так м’яко можна сказати про ситуацію, що склалася в Україні. Але незважаючи на всі перепони, складнощі і руйнування, українські господарники продовжують працювати, розвиватися і нарощувати виробництво. Як вижити в умовах війни українській молочній галузі ексклюзивно розповідає лектор з молочного скотарства кількох університетів, в тому числі закордонних, співзасновник і керівник проектів American Dairy Technology Іон Морару. Про це повідомляє agrotrend.com.ua, пише agronews.ua.
Пане Морару, як працює молочна галузь у стані війни, чи вдалося їй пережити перший шок та адаптуватися під нові умови?
Так, дійсно, перший місяць від початку війни був надскладний, особливо для тих, хто перебував на межі з окупацією або потрапив у окупацію, зокрема це частини Чернігівщини, Сумщини, Харківщини, Херсонщини. Ті регіони, включаючи і ферми, що швидко попали в окупацію, на тому етапі не зазнали великих руйнувань, а продовжили працювати, але вже на іншу державу.
Як приклад, Харківщина, яка постраждала найбільше у розрізі галузі, бо була однією з топових областей у валовому виробництві молока. І це є суттєвою втратою на державному рівні. У регіоні ферми піддавалися обстрілам, більшість з них зруйновані, худоба бродила по лісосмугам і полям.
Але незважаючи на складну ситуацію в Україні, молочна галузь вистояла, продовжує працювати, розвивається і навіть інвестує в майбутні результати. Ми (в тому числі і виробники молока) попросту мусимо адаптуватися під нові умови, продовжувати працювати і еволюціонувати. Адже саме в критичних умовах людина відкриває в собі нові здібності. І наразі молочна галузь перебуває у тенденції, підкреслю, до позитивного розвитку.
Так, багато писали про суттєве зростання молочного експорту саме у воєнний період. То які ж основні досягнення Ви можете виділити?
Наприклад, вперше за останні роки Україна почала досить активно продавати сири в ЄС. Головна причина тут не обмеження в логістиці для інших напрямів, а більш приваблива ціна українського товару та зняття торговельних обмежень з боку партнерів (ЄС).
Обсяги експорту українського вершкового масла в ЄС також стали більш суттєвішими. Експерти навіть прогнозують, що Україна на кінець року буде сперечатися за лідерство у поставках масла в ЄС. Ситуація схожа на позитивні 2017-18 сезони. Крім вже названих причин, слід зазначити кількість українських заводів, які отримали «єврономер» саме в цьому році, що дозволило крім обсягів, збільшити кількість гравців на ринку.
Це свідчить про ефективну роботу уряду чи секрет у працьовитості українських молочників?
Зараз складно аналізувати роботу уряду, над чим він працює. Україна, маючи таку страшну , жорстоку війну із величезними жертвами, із втратою територій, з елементами етноциду, наприклад, і досі не перейшла на військову економіку. Ми не повинні постійно акцентувати на тому, що нам потрібна “допомога” (я не маю на увазі озброєння), бо та допомога, що йде від світу, кожна країна її також заробляла. Так, світ хоче допомагати, але саме українському народу, а не набити кишені недобросовісних чиновників, які зараз при владі і більше зацікавлені у “перерозподілі допомоги”, а не у розвитку народного господарства.
Тому я закликаю власників молочного бізнесу абстрагуватися від політичного та комерційного тиску, а працювати далі. Умови для виробництва рентабельного молока є; ціна на молоко достатня, щоб бути економічно успішним виробником. Просто треба працювати правильно: шукати способи зменшення собівартості, аналізувати замкнутий технологічний цикл та знаходити слабкі місця в ньому, які необхідно оптимізовувати. Виробник, власник підприємства повинен постійно задавати собі такі питання:
- чому в мене малі надої?
- чому у мене висока собівартість виробленого молока?
- чому за такої високої ціни на молоко-сировину я не маю достатньої рентабельності?
Та багато інших питань, можливо, більш технологічного характеру, які пов’язані з відтворенням, кормовиробництвом, якістю молока, роботою працівників, здоров’ям худоби.
В Україні всі рішення такого характеру чомусь приймаються у площині, що якийсь “продукт” має вирішити питання, а насправді необхідно його шукати у площині керування процесами як виробничими в плані технологій, так і управління персоналом в цих процесом.
Назвіть, будь-ласка, основні проблеми у вітчизняній молочній галузі.
Я постійно знаходжуся безпосередньо у виробництві, бачу виробничі процеси зсередини, можу порівнювати різні ферми як в Україні, так і в інших країнах. На рівні директорів і власників я спілкуюся не тільки з виробниками молока, а і з переробниками. Тому і проаналізувати і зрозуміти проблеми у виробництві можу з обох сторін.
Але якщо говорити глобально, то проблеми виробників молока у зв’язку із війною не змінилися. Тобто фактори, які впливали на собівартість молока, так далі і впливають. Основні з них:
надзвичайно слабкий менеджмент — це є однією з основних проблем молочної галузі в Україні. На жаль, існуюча модель, де між власником бізнесу і виробництвом є менеджер, саме в Україні на більшості ферм є неефективною. Власник дуже часто опиняється відірваним від безпосередньо виробництва, а менеджер, в свою чергу, мислить лише у площині комерції, а не у розрізі стратегії та технологій. Крім того, це послаблює контроль власника над бізнесом. В Європі, США часто власники ферм, навіть дуже великих, особисто працюють на виробництві, тому і мають набагато кращі результати роботи. Найманий менеджер першочергово зацікавлений у власному “комфорті”, а не у стратегічному розвитку виробництва в цілому.
тиск комерційних та заполітизованих організацій на молочне скотарство, основним негативним моментом якого є нав’язування необхідності купувати якісь медикаменти, компоненти кормів, обладнання, програмне забезпечення, технологічних підходів, які чомусь “вирішуються” за допомогою “продуктів”. А треба аналізувати результати виробничого процесу та шукати вирішення недоліків і помилок за рахунок менеджменту.
В своїй роботі я часто наводжу такий приклад, що у молочному скотарстві є два шляхи вирішення проблеми: правильний і неправильний.
Неправильний шлях вирішення: це коли є проблема, і як рішення є комерційний продукт. А правильно проблема вирішується саме менеджментово, шляхом зміни підходу у керуванні технологічними процесами. В Україні, на жаль, це найслабша ланка у виробництві.
Чи допомагає держава у вирішенні проблем молочної галузі шляхом програм держпідтримки?
Я ніколи не був прихильником різноманітних програм державних підтримок фермерів. Я за справедливі ринкові відносини. Політичний вплив, комерційний тиск, створення схем дерибану (на жаль, іншого слова тут не можливо використати) державних коштів — це все негативно впливає на розвиток будь-якого виробництва. Найкраще зосередити свої зусилля на покращення ефективності виробництва, підвищення рентабельності та зменшення собівартості продукції.
Навіть у сьогоднішній ситуації виробники молока в Україні заробляють досить непогано, я би сказав, що дуже добре, а у порівнянні з чистим рослинництвом — галузь виробництва молока на сьогодні є дуже прибутковою. Тому краще не чекати якоїсь держпідтримки, втягуючись у схеми та дерибан бюджетних чи інших коштів, а продовжувати працювати і будувати чесний бізнес, інвестуючи заробіток у розвиток виробництва.
Як приклад, не варто “говорити” про те, що хтось має допомогти із завезенням худоби для збільшення поголів’я, а кожен виробник, кому це необхідно, сам в змозі купити і завезти необхідну йому кількість худоби. Ще раз повторюся: працювати необхідно над збільшенням продуктивності тварин, кормовиробництвом, генетикою, відтворенням, іншими технологічними процесами і особливо над менеджментом.
На мою особисту думку, державна підтримка — це для слабаков, для людей, які не хочуть працювати над ефективністю власного виробництва, а звикли скиглити, що їм хтось щось винен. Треба самому бути потужним. І одразу дам відповідь таким любителям поскиглити: це реально взагалі і реально в Україні, навіть за теперішніх умов.
То що ж робити українським молочним фермам, щоб вижити і працювати далі?
Наразі катастрофи у молочній галузі, на щастя, немає (мова йде про більш спокійні регіони країни, якщо можна так сказати у світлі останніх рашистських атак енергетичного сектору). Відкидаючи увесь негатив, що є у інфопросторі, особливо заполітизований та комерційний тиск, та весь негатив, пов’язаний з війною, а зосереджуючись на оптимізації виробничих процесів у молочному скотарстві в Україні, є всі шанси залишатися молочною країною, яка забезпечуватиме і себе молоком-сировиною для власної переробки і власних потреб, і експортуватиме конкурентну якісну готову продукцію.
Тому основна порада: не стояти на місці, а йти вперед. Війна все одно закінчиться, навіть після можливого (не дай Боже) ядерного вибуху життя все одно буде продовжуватися і, як кажуть, “і будуть люди на Землі”, а я додам: і корови також!
Якщо ти знаходишся у західній частині України або умовно у більш безпечних областях, без фізичної окупації, треба продовжувати працювати, незважаючи на обставини. Бізнес вже інвестований, є ферма, є земля, є основні засоби виробництва, є корови, то треба максимально абстрагуватися, наскільки це можливо, від зовнішніх факторів, зробити аналіз потенційних ризиків і шляхів вирішення складних ситуацій, які можуть виникнути, і попросту доїти багато рентабельного молока.
Яким процесам найбільше необхідно приділяти увагу?
Я завжди відзначаю, що найбільшу увагу необхідно приділяти оптимізації виробництва, щоб воно було більш ефективним, управляємим, рентабельним; працювати над зменшенням комерційного навантаження, виключити політичний вплив і просто працювати.
Ціна на молоко-сировину дозволяє працювати і заробляти. Адже вартість основної складової собівартості продукції в будь-якому тваринництві — це вартість компонентів раціону (за фактом — кормів) — не виросла. Головні базові компоненти корму (силос, сюди можна віднести і солому, сіно, сінаж) були заготовлені ще в минулому році, тобто їх вартість не змінилася. Зернові та продукти переробки олійних навпаки сильно впали в ціні. Це дало можливість доїти рентабельне молоко.
Окрім того, це дозволило складати ідеальний раціон для худоби. На сьогодні ситуація майже не змінилася: високі врожаї кукурудзи на силос (базового компоненту) не збільшили ціну нового врожаю, та і ціни на концентратні компоненти раціону також не сильно подорожчали (хоча тенденція до зростання присутня). Все це разом дає можливість і далі мати недорогі раціони (за умови правильного їх складання, звичайно).
Основне питання на сьогодні — що треба робити вцілілим фермам тепер і що робити, коли закінчиться війна? Наприклад, є певна втрата поголів’я, відповідно до цієї цифри отримуємо і втрату валу молока, що призводить до дефіциту. Тобто необхідно вирішувати питання збільшення виробництва та покращення ефективності.
Шляхами вирішення цих проблем може бути збільшення поголів’я (на мою думку, стратегічно в економічному плані малоефективний спосіб, якщо в загальному сенсі, а не на конкретному підприємстві) або збільшення продуктивності врятованої худоби, що, на мою особисту думку, є більш ефективним та дієвим на довгострокову перспективу. Адже війна закінчиться, і економіка країни зможе відновлюватись тільки завдяки працюючим ефективним виробництвам.
Чи можливо релокувати молочні ферми у більш безпечні регіони країни?
В молочній галузі як такого поняття “релокації бізнесу по виробництву молока” в прямому розумінні не може бути, тому що в першу чергу у цьому бізнесі є прив’язка до землі, до виробництва базових кормових культур, до можливостей існуючих тваринницьких приміщень (худобомісць в них). Тому про це можна говорити лише теоретично.
Є кілька підприємств, які придбали корів з постраждалих підприємств Харківщини і Чернігівщини. Але цей досвід, на жаль, негативний. Це певною мірою хвора худоба та, в переважній більшості, буде попросту вибракувана.
На Вашу думку, у що варто і не варто інвестувати у молочній галузі в ситуації, що склалася в Україні?
ТОП- 6 — у що НЕ варто інвестувати:
- в ро́боти і роботизацію ферми — на мій погляд, це легкий та швидкий шлях до банкрутства, бо з появою роботів на фермі різко виростає собівартість виробництва (за рахунок зниження продуктивності), а найголовніше — втрачається правильний, адекватний контроль за керуванням процесів;
- в станції (автомати) випоювання телят, це дуже неефективна інвестиція, бо теличок в молочний період необхідно вирощувати трошки інакше;
- в деякі програми з управління поголів’ям на фермі (більшість з цих програм можуть підійти тільки для невеликих ферм, тому якщо у вас велика ферма, то ліпше сконцентрувати увагу на роботі з людьми в процесах, а не на програму, яка там десь щось виявляє чи фіксує);
- в заготівлю сінажу, бо взагалі бажано відмовитися від нього у годівлі молочних корів; це економічно невигідно і неефективно, тому не витрачайте на сінаж ні час, ні кошти;
- в т.з. горизонтальну вентиляцію, бо якщо порівнювати всі типи вентиляції для молочних корів, то вона є на останньому місці за ефективністю серед інших видів вентиляції у корівниках для високопродуктивної худоби;
- в інші породи, крім Голштинської. Якщо серйозно займатися бізнесом на виробництві молока, то інші породи годі й шукати. Як приклад, в світі на промислових фермах Голштини складають 87% і ця цифра з кожним роком тільки зростає.
ТОП-6 — у що варто інвестувати:
- в генетику та правильну селекційну роботу в американській системі оцінок, а що стосується породи, то тільки Голштин і саме селекції США;
- в правильне керування персоналом, як ми говорили вище — наразі найслабшу ланку у виробництві молока. Буде добре, коли ви добре організуєте для працівників правильні умови для реалізації їх функцій, зможете контролювати їх виконання, а працівники будуть розуміти, за що працюють і за що відповідають;
- в крос (тунельну) вентиляцію, особливо якщо ви хочете доїти багато рентабельного молока;
- у найбезпечнішу і найкомфортнішу підстилку для корів — у пісок;
- в резервуари для накопичення води, це наразі дуже актуально для України і я завжди відкрито ділюся інформацією щодо цього питання;
- у використання смаженої сої у годівлі корів.
І наостанок — у правильне вирощування телят, одним словом теличок в так званий молочний період необхідно вирощувати правильно, тобто: індивідуальне утримання, випоювання з відра, випоювання молоком, а не замінником та виготовлення гранули власного виробництва, бо це важливі моменти технології і саме в них треба інвестувати.
Підсумовуючи нашу розмову, можна сказати, що дефіциту молока в Україні не буде?
Навіть враховуючи втрачені та тимчасово окуповані території України, знищені молочні виробництва, що не підлягають відновленню, втрати поголів’я та виробленого молока на переробку, я з впевненістю можу сказати, що українського молока вистачить і для задоволення внутрішнього попиту, і, якщо постаратися, то і для експорту. Дякуючи Богу та ЗСУ, є регіони України (я надіюся, що вони будуть збільшуватися), де можна продовжувати господарську діяльність, що і дозволяє виробникам із розумінням, куди і як іти далі, працювати і розвиватися.
Які основні поради можете надати українським молочникам?
В першу чергу, не складати руки і не зупинятися. По-друге, готувати план, як працювати у різних, навіть екстремальних, умовах. По-третє, вкладати сили у підвищення продуктивності. І наостанок, працювати над менеджментом, оптимізацією, посиленням генетики, над ефективним управлінням процесів всього замкнутого технологічного кола.
Але найголовніша порада — віра у нашу Перемогу і побудова справедливих ринкових відносин!