У середині червня в Україні офіційно завершили посівну компанію. І попри складні умови, втрату частини земель через окупацію, проблеми з логістикою та паливом наші аграрії впоралися та засіяли всі можливі площі. Проте війна продовжується, тож попереду ще збір, зберігання та експорт урожаю. І зрив принаймні одного з цих процесів, за прогнозами ООН, може призвести до світової продовольчої кризи. Чому аграріям потрібно продовжувати працювати в агро-блозі AgroNews.UA розповіла Сюзана Григоренко, виконавча директорка Насіннєвої асоціації України.
Та разом із тим маємо не таку медійну, але ще одну велику проблему, яка може стати патовою для аграрного бізнесу вже в найближчому майбутньому. Це — незасіяні поля, або так званий пар. Річ у тім, що якщо весняну посівну ще можна назвати успішною, то надалі все більша кількість аграріїв, особливо середній бізнес, можуть відмовлятися засівати й обробляти землі. Тож на зимову посівну й навіть на весняну, вже наступного року, землі можуть залишити під паром.
Чому аграрії приймають таке непросте рішення, а незасіяні землі — це ризик не лише для продовольчої, а й загалом для економічної сфери та чи можливо зупинити тенденцію відмовлятися від подальшої обробки полів — розбираємося в матеріалі.
«На паузі»: чому аграрії задумуються про відмову від наступних посівних
З першою посівною в умовах повномасштабної війни наші аграрії впоралися. Але тут варто наголосити, що підготовку до посівної починають ще восени попереднього року. Відповідно до війни аграрії змогли підготувати необхідні ресурси та мали протягом попередніх 2020-2021 років хороші валові збори (захід та північ, особливо) й гарну цінову політику на продукцію. Мало того, 2022 року були наміри ще більше інтенсифікувати виробництво й придбати ресурси до нового агросезону. Тому на початок посівної загальна потреба в добривах була покрита на 84 %, у засобах захисту рослин — на 55 %, а насіннєвому матеріалі — на 78 %.
Але на жаль, надалі ситуація щодо забезпечення аграрної промисловості, починаючи від людей, техніки, добрив та умов зберігання може виявитися критичною. Наразі можна виділити наступні ризики, які власне і стають причиною відмови від подальшої обробки полів:
Проблеми з експортом. До початку повномасштабного вторгнення Україна забезпечувала 46 % світового експорту олії, 9 % — пшениці, 17 % — ячменю, 12 % — кукурудзи на світових ринках.
Станом на травень, через проблеми з інфраструктурою та заблоковані чорноморські порти майже 25 млн тонн зерна, які мали йти на експорт не вийшло продати. Відповідно, ринок недоотримав велику кількість грошей. А це означає, що аграрії не лише не можуть покрити попередні кредити, а й мають проблеми з майбутніми закупками зерна, добрив, виплатою зарплат, обслуговуванням техніки тощо. Відтак проблема з експортом тягне за собою дефіцит коштів в усьому аграрному ринку.
Тому бізнес усе частіше обирає рішення відмовитися навіть від обробки землі, оскільки це лише додаткові витрати, які наразі можуть стати фатальними для компанії. Багато аграріїв не мають можливості покрити попередні кредити, відповідно — отримати нові, щоби принаймні сплатити за паливо та роботу.
Проблеми зі зберіганням урожаю. Через проблеми з експортом в Україні цілком можуть сформуватися перехідні залишки зернових і олійних культур. Тож є ризики, що майбутній урожай просто не буде де зберігати.
До війни загальна місткість для зберігання зерна становила 75 млн тонн. Станом на червень сховищ залишилося на 60 млн тонн — решта втрачена через руйнування та тимчасову окупацію. За прогнозами експертів, на Україну може очікувати дефіцит сховищ для врожаю на рівні 10–15 млн тонн.
І хоча наразі уряди ЄС розглядають можливість надати тимчасові сховища для зберігання урожаю, проблема залишається не вирішеною.
Безпека та умови роботи. У цьому році аграрії буквально працюють під кулями у східних та південних областях, особливо. Як ви розумієте, терміново евакуюватися з поля не вийде. До того ж велику кількість земель заміновано.
Є складності й із технічною частиною. Окрім дефіциту палива та проблем з інфраструктурою є багато інших нюансів. Наприклад, великі площі обробляють дронами (високорослі культури: кукурудза, соняшник, які зараз потрібно обробляти, та низькорослі, щоб зекономити паливо, і це дешевше, ніж оприскувач), але наразі в багатьох регіонах їхнє використання заборонене.
Як бачимо, причин, щоби відмовитися від подальшої обробки полів вистачає, як фінансових, так і моральних. Оскільки невизначеність і проблеми з організаційними питаннями демотивують.
Крок назад: чому не можна припиняти обробку полів
Може видатися, що попередніх аргументів достатньо, щоби «залишити» посівні площі. Принаймні для українців врожаю вистачить. Але насправді дбати про землю — це ціла наука й довготривала система.
Навіть якщо не засівати поля, їх необхідно обробити, переорати та «законсервувати». Річ у тім, що під час оранки перевертають верхній шар ґрунту. Це дозволяє збагатити землю повітрям, внести добрива, знищити шкідників та бур’яни. Тобто підготувати до майбутньої роботи.
Під паром аграрії з одиниці площі нічого не отримують, але витрачають. Тому не сіяти — це ще болючіше. До витрат на підготовку землі “під пар” додаються витрати на сплату паїв (а це від $80 до $150 орендної плати), на обробку препаратами гліфосатної групи, мінімум 2 рази на сезон, двічі культивація (витрати на пальне та амортизацію техніки) та зарплата співробітнику.
Тож краще вже засіяти площі менш затратними культурами або тими, які привабливі для експорту.
Якщо цього не робити, врожайність буде менша, з’являться бур’яни, шкідники тощо. Тобто щоби повернути після «простою» землю, у неї необхідно буде вкласти набагато більше ресурсу, як фізичного, технічного так і фінансового, ніж якщо її оброблювати постійно.
Аграрний сектор становить велику частину економіки. І якщо зараз залишити території без обробки, у майбутньому ситуація лише погіршиться. Оскільки інвестиції у відновлення полів після простою — будуть у рази більші. Що своєю чергою впливає на кінцеву вартість продуктів і може не окупитися загалом.
Тому щоби зберегти якість посівних площ, необхідно їх обробляти, незалежно від того чи плануєте їх зараз засівати, чи ні. Однак «консервація» землі, або варіант, коли її засіюють простими та невибагливими культурами теж дорогий процес, який до того ж не дає жодного прибутку. Тому аграріям здебільшого легше взагалі відмовитися від обробки й залишити площі «під паром». А «повернути їх до роботи» в майбутньому — довго, дорого та складно.
Тому аграрний сектор наразі як ніколи потребує підтримки. Так, в Україні діють спеціальні кредити та допомога від держави, але на часі буде й допомога з комунікаціями всередині бізнесу. Зокрема, з передачею в оренду землі іншими, більш потужним компаніями, соціальним страхуванням, кооперацією фермерів тощо.
Наразі аграрії роблять усе можливе та працюють у надскладних умовах. Й успішне завершення першої посівної 2022-го насправді лише початок. Урожай треба ще виростити, зібрати, зберегти та продати. Лише за такої умови фермери зможуть продовжити підтримувати «життя» посівних площ. Тож попереду ще багато роботи.