Соковиті вишні, абрикоси, яблука… Це не повний перелік плодово-ягідної смакоти, яка росте біля будинку чи не кожного дбайливого господаря Таврійського краю. Про це повідомляє newsbriz.ks.ua, пише agronews.ua.
Однак у декого успішно плодоносять й не призвичаєні для вирощування у нашому кліматичному поясі екзотичні дерева. З-поміж таких садівників-аматорів і горностаївець Віталій Рєпка.
Віталій Аркадійович ще років п’ятнадцять тому на своєму городі замість традиційної картоплі чи буряків висадив дерева — заклав сад. І сьогодні на 16 сотках прибудинкової території поруч з різноманітними сортами абрикоса рясно родять гранат, маракуя (пасифлора, а також її називають плодами пристрасті), лохина (голубіка), ківі та… сорок видів інжиру, і навіть інжирний персик.
Захоплення «диковинними» фруктами розпочалося випадково, а як говорять, випадковості — не випадкові. Десь 2005 року знайомий подарував чоловікові інжирне деревце. Невдовзі воно засохло й про нього господар забув. Однак через певний час коріння пустило новий пагінець і цього разу чоловік доклав максимум зусиль, щоб деревце не просто росло, а й давало врожай.
«Ягода інжиру дуже сподобалася, коли скуштував її, вирощену вдома, — це набагато смачніше за завезені із заморських країн, — ділиться садівник. — Із цього інжиру й почалося моє захоплення екзотичними рослинами. Я відчув, що садівництво — це моє, почав вкладати душу в справу, дбайливо доглядав за рослинами — й отримав результат, на який навіть не сподівався. Рослини дуже вдячні, й на турботу відповідають щедрими врожаями та смачними плодами.
Плоди у В. Рєпки стовідсотково натуральні, екологічно чисті й смачні. Наразі достиг перший урожай інжиру, який плодоносить двічі на рік. Ці рослини вирощує садівник-аматор і у відкритому ґрунті, і в спеціальних контейнерах з дихаючої тканини, до того ж, вони мобільні — взимку зберігаються у спеціальному приміщенні, а навесні — рясно заповнюють подвір’я.
Як зазначає садівник, аби в наших умовах виростити, скажімо інжир, не потрібно особливих умов, навіть теплицю мати не обов’язково. Більшість саджанців Віталій Аркадійович вирощує в спеціальних переносних контейнерах або ж горщиках.
Скажімо, садівник зазначає: ця зима показала, що не можна розслаблятися. На жаль, не було першого урожаю інжиру, дерева якого висаджені у відкритому ґрунті: понадіявся на відносно теплу зиму й не утеплив, як того потребує технологія, наземну частину рослини. І деревця після зими не випустили листя. Однак ця рослина має дуже велику здатність до життя й головна її властивість — не зважаючи ні на що, відновлює свій ріст, хоча й із запізненням. Тож урожай цих сортів усе ж смакуватимуть і господарі, і поціновувачі ягід інжиру.
Більше того, у саду Рєпки плоди є під кожним листком інжирних деревець — це найкраще свідчення того, що рослини отримують гарний догляд. А турботу про улюбленців-інжирів господар розпочинає зі світанку. Свою інжирну плантацію в цей «гарячий» час плодоношення проходить не минаючи жодного деревця, фіксуючи зміни та стан рослини — так визначає, яке деревце потребує підживлення, яке зволоження тощо.
Й наразі, в період плодоношення та високих температур, упродовж дня щоп’ятнадцять хвилин на листки розпилює воду.
Екзотичні рослини, так само як і тутешні, хворіють — тож потребують засобів захисту. Вимагає дерево інжиру також своєчасних обрізок. Розповідаючи про це Віталій Аркадійович зазначає, що інжир можна сформувати у вигляді дерева або куща. Для того, щоб сформувати деревце, потрібно залишити одне стебло, а щоб отримати пишний кущ — 2–3 кореневих паростки.+
Своя й технологія підготовки до зимового періоду спокою інжиру. Як енциклопедія, горностаївець детально розповідає усе про плодово-ягідні рослини, що плекає (бо дійсно, робить це з любов’ю і турботою) в своєму домогосподарстві: чим корисні, які властивості, які сорти найкращі, де виведені, які особливості догляду і, звісно ж, секрет отримання гарної урожайності.