ГОЛОВНЕ

Комітет екологічної політики проти приєднання Рибного, Водного та Лісового агентств до Мінагро

27.01.2021 16:35
kartinki-znak-voprosa-7


Комітет з питань екологічної політики та природокористування на своєму засіданні 26 січня розглянув питання про плани створення Міністерства аграрної політики та продовольства України і спрямування та координацію Держлісагентства, Держводагентства та Держрибагентства через Міністра аграрної політики та продовольства України, повідомляє agronews.ua

Відповідно до рішення Комітету вбачається недоцільними спрямування та координація Держлісагентства, Держводагентства та Держрибагентства через Міністра аграрної політики та продовольства України з таких причин.

1. Щодо Держлісагентства.

Лісовий кодекс визначає основну функцію лісу як природозахисну та екологічну, а не господарську.

Зокрема, статтею 1 Лісового кодексу визначено, що ліс – тип природних комплексів (екосистема), у якому поєднуються переважно деревна та чагарникова рослинність з відповідними ґрунтами, трав’яною рослинністю, тваринним світом, мікроорганізмами та іншими природними компонентами, що взаємопов’язані у своєму розвитку, впливають один на одного і на навколишнє природне середовище. Ліси України є її національним багатством і за своїм призначенням та місцерозташуванням виконують переважно водоохоронні, захисні, санітарно-гігієнічні, оздоровчі, рекреаційні, естетичні, виховні, інші функції та є джерелом для задоволення потреб суспільства в лісових ресурсах.

Статтею 29 Лісового кодексу визначено, що орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, у сфері лісових відносин:

забезпечує формування державної політики у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової частини державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища – тобто формує основні напрямки лісової політики;

здійснює державне управління, регулювання у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової частини заходів з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів;

затверджує в установленому порядку нормативи використання лісових ресурсів;

організовує здійснення оцінки впливу на довкілля щодо впливу промислових та інших об’єктів, хімічних речовин на ліси, затверджує переліки пестицидів, дозволених для застосування в лісах, установлює регламенти їх застосування;

здійснює державне управління, регулювання у сфері охорони, захисту, використання та відтворення лісів як складової частини заходів з охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення та охорони природних ресурсів;

координує здійснення органами виконавчої влади заходів з охорони, захисту, використання та відтворення лісів;

погоджує нормативно-правові акти з ведення лісового господарства.

Забезпечення виконання Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів покладених Лісовим кодексом завдань, потребує чіткої координації та взаємодії з Держекоінспекцією, Держлісагентством та підпорядкованими йому підприємствами та організаціями.

На сьогодні Міндовкілля займається формуванням державної політики боротьби зі зміною клімату, що становить загрозу для населення, навколишнього середовища та економіки України. Одним із найбільш дієвих та ефективних заходів запобігання зміні клімату, нарівні із скороченням антропогенних викидів із джерел, є збільшення природного поглинання парникових газів, що досягається шляхом лісовідновлення та лісорозведення.

Тому, спрямування та координація через Міністра аграрної політики та продовольства України, свідчитиме для міжнародного товариства про відмову України від попередньо обраного курсу реформи, може погіршити спілкування з міжнародними партнерами в рамках “зеленого” курсу та не сприятиме закріпленню іміджу України як “зеленої” держави на міжнародній арені, а також ускладнить процеси формування та реалізації політики у сфері охорони та раціонального використання лісів, унеможливить роботу Міндовкілля щодо зменшення обсягів незаконних рубок та тіньового обігу деревини, крім того створить конфлікт між природоохоронними та господарськими засадами управління галуззю.

2. Щодо Держводагентства.

Водні ресурси є складовою природних ресурсів. Функції Міндовкілля щодо формування державної політики у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів не можуть бути відокремлені від функцій формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Згідно із статтею 13 Конституції України земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу.

Згідно із Законом України “Про охорону навколишнього природного середовища”:

основним принципом охорони навколишнього природного середовища є пріоритетність вимог екологічної безпеки, обов’язковість додержання екологічних нормативів та лімітів використання природних ресурсів при здійсненні господарської, управлінської та іншої діяльності (стаття 3.);

від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування у межах, визначених Конституцією України, цим та іншими законами України (стаття 4);

державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси (стаття 5);

державними органами управління в галузі охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів є центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а на території Автономної Республіки Крим – орган виконавчої влади Автономної Республіки Крим з питань охорони навколишнього природного середовища та інші державні органи, до компетенції яких законами України віднесено здійснення зазначених функцій (стаття 16);

до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, належить забезпечення формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища і використання природних ресурсів (стаття 20).

Водним кодексом України визначена компетенція:

центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів (стаття 15);

центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища, в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів (стаття 15-1).

Жодним із зазначених законодавчих актів функції щодо формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища, в галузі управління і контролю за використанням і охороною вод та відтворенням водних ресурсів не віднесені до повноважень Мінагрополітики.

Тому функції Міндовкілля щодо формування державної політики у сфері розвитку водного господарства та гідротехнічної меліорації земель, управління, використання та відтворення поверхневих водних ресурсів не можуть бути відокремлені від функцій формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Тим більше, це не може бути визначено постановами Кабінету Міністрів України без внесення відповідних змін до зазначених законів України.

На сьогодні більшість функцій Держводагентства орієнтовані на досягнення екологічних цілей щодо поліпшення екологічного стану вод та протипаводкового захисту. Це підтверджене оцінкою системи управління якістю, згідно з якою 97 % функцій, що здійснюються Держводагентством, пов’язані з охороною навколишнього природного середовища. З питаннями продовольчої безпеки, у тому числі зрошенням та меліорацією, пов’язано лише три з п’ятдесяти п’яти функцій і завдань, віднесених до компетенції Держводагентства. У розрізі галузей економіки сільське господарство займає лише третє місце за обсягами використання води.

Тому спрямування та координація Держводагентства через Міністра аграрної політики та продовольства України є недоцільними і необґрунтованими, а реалізація зазначених планів призведе до руйнації цілісності формування державної політики у сфері охорони навколишнього природного середовища у Міндовкілля та зриву реформи державної системи управління у сфері охорони та використання вод на засадах інтегрованого управління водними ресурсами за басейновим принципом відповідно до Водної рамкової директиви ЄС, що негативно вплине на міжнародний імідж України.

3. Щодо Держрибагентства.

Згідно із статтею 2 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” відносини у галузі охорони навколишнього природного середовища в Україні регулюються цим Законом, а також земельним, водним, лісовим законодавством, законодавством про надра, про охорону атмосферного повітря, про охорону і використання рослинного і тваринного світу та іншим спеціальним законодавством.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про охорону навколишнього природного середовища” державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно зі статтею 3 Закону України “Про тваринний світ”, об’єктами тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону, є дикі тварини – хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні, риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку (ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі, утримуються у напіввільних умовах чи в неволі.

У свою чергу, Агропромисловий комплекс – це складова частина економіки, що поєднує у собі виробництво сільськогосподарської продукції, її сільськогосподарську переробку, матеріально-технічне обслуговування села.

Таким чином, агропромислова господарська діяльність має протилежні цілі від діяльності, пов’язаної з реалізацією державної політики щодо охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпеченням екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище.

Тому спрямування та координація Держрибагентства через Міністра аграрної політики та продовольства України є недоцільними і економічно необґрунтованими. Підпорядкування питань охорони, використання, відтворення риби та водних безхребетних центральному органу виконавчої влади, який формує та реалізує державну аграрну політику, державну політику у сферах сільського господарства та з питань продовольчої безпеки держави, призведе не лише до негативних наслідків для розвитку галузі, а й до погіршення економічних показників в цілому, зокрема, до виснаження запасів рибних ресурсів, зниження обсягів добування (спеціального використання риби).

Враховуючи викладене, згідно з рішенням Комітету з питань екологічної політики та природокористування, спрямування та координація Держлісагентства, Держводагентства та Держрибагентства має здійснюватися через Міністра захисту довкілля та природних ресурсів України.



Читай нас також у Viber та Telegram, поширюй новину на своїй сторінці:
Поширити: