У селі Великі Крушлинці Вінницького району випадково відкопали скляну пляшку із просом. Зерно пролежало у землі 80 років. Про це повідомляє Gazeta.ua, пише agronews.ua.
Пляшку закопав під деревом Семен Побережняк, а відкопав його правнук Роман Сорока у листопаді 2012 року.
“В кінці городу пеньок осики мішав оранці. Почав його викорчовувати. Вдарив сокирою по кореню. Земля розпушилася і я побачив дно пляшки, – розповідав Роман Сорока. – Через скло помітив зерна проса. Таке чисте, ніби його щойно насипали. Зерна почорніли тільки в горловині. Дід мабуть щільно наштовхав його в пляшку. У той час мама стояла біля мене. Кажу: “Дивіться, знайшов золото!” А мама відказала, що ці зернятка колись були дорожчі за золото. Цим зерном можна було б половину городу засіяти”.
Чоловік сховав ту пляшку в кінці свого городу під коренем осики, коли у селян 1932-го року масово забирали усе зерно з обійстя. За час поки дерево росло, пляшка ввійшла в стовбур дерева.
“Навесні чоловік хотів посіяти це просо, щоб врятувати сім’ю від голоду. Та не зміг знайти зерно з-поміж інших дерев. Забув, куди сховав. До кінця віку жалкував. що не зробив мітки на дереві. Не пробачив собі, що тоді від голоду у нього померла донька Юстина і її троє дітей – дві дівчинки і хлопчик. Усі спухли з голоду”, – говорить завідувач науково-дослідницького відділу новітньої історії Вінницького обласного краєзнавчого музею Лариса Семенко.
Пляшку з просом спочатку передали місцевому краєзнавцю Миколі Гаврилюку. 1 квітня 2014 року його донька Ірина передали цей експонат до Вінницького краєзнавчого музею. Її хотіли забрати в столичний музей Голодомору.
“Зерна почорніли лише в горловині. Десь з чайну ложку зерна мусили викинути. Решту проса висипали на тканину і місяць сушили, – каже Лариса Семенко. – Спеціальним препаратом його покропили, щоб ніщо його не їло. Ще раз висушили і засипали назад у пляшку та закрили новим гумовим корком. Старий корок зберігають у фонді. Але він розсипався. Ніби як випрів”.