Майже 500 тисяч гектарів сільськогосподарських угідь опинились у правовому вакуумі. Це землі, надані ще на початку 1990-х років для створення перших фермерських господарств України, — і сьогодні вони стали джерелом щоденних проблем для десятків тисяч аграріїв.
Читай нас також у Viber та Telegram.
Хто має право їх викупити? Хто повинен платити податки? Як зареєструвати те, що фактично існує, але юридично ніби й не існує? Ці питання стали темою круглого столу, організованого Всеукраїнським конгресом фермерів.
«Випала з кодексу»
Голова Всеукраїнського конгресу фермерів Іван Слободянник відкрив захід точним і невтішним діагнозом: приблизно 500 000 гектарів землі «випали з земельного кодексу» і «опинились поза законом».
Йдеться про ділянки, які у свій час виділялися громадянам — майбутнім засновникам фермерських господарств — на праві постійного користування. Земля існує, господарства на ній працюють, але правова конструкція, на якій усе тримається, давно дала тріщину.
Круглий стіл зібрав понад 80 учасників — фермерів з різних областей, представників Міністерства економіки, довкілля та сільського господарства, Державної служби геодезії, картографії та кадастру, а також секретаріату аграрного комітету Верховної Ради. До дискусії запросили й народних депутатів, через яких конгрес планує подати відповідні законодавчі зміни.
Захід став першим кроком нового адвокаційного компоненту діяльності конгресу, що реалізується спільно з міжнародною організацією Mercy Corps. Задум простий: зібрати реальні кейси, сформулювати зміни до законодавства і через депутатів-мажоритарників просунути їх до Верховної Ради.
Хто купує — той і правий?
Центральним питанням стала проблема викупу земель постійного користування. Юрист-експерт конгресу Ярослава Овчаренко детально виклала суть колізії: земельний кодекс чітко не визначає, хто саме має право викупити таку ділянку — фізична особа, на яку свого часу було видано державний акт, чи юридична особа, тобто безпосередньо фермерське господарство.
Ця невизначеність породжує те, що Іван Слободянник влучно назвав «дискрецією» — можливістю органу місцевого самоврядування трактувати закон на власний розсуд і, відповідно, або дозволяти викуп, або відмовляти в ньому без будь-яких обґрунтувань.
Реальність виявилась ще складнішою, ніж теорія. Голова правління господарства «Патобухівське» Юрій Бондарчук розповів, що з 13 поданих на викуп ділянок рада проголосувала лише за п’ять. За вісьмома іншими — просто не голосували, навіть не пояснивши чому.
«Чи є у мене право, а у громади — обов’язок продати мені цю землю?» — запитав він у експертів. Питання риторичне, але болісне: закон формально таке право надає, а механізму примусу — немає.
Ще показовішу картину змалювала Вікторія Доценко — і голова фермерського господарства, і депутат, і голова земельної комісії Берзнегуватської селищної ради Миколаївської області. У її громаді рада, навпаки, намагалась іти назустріч фермерам і приймала позитивні рішення.
Проте прокуратура, здійснюючи нагляд, систематично оскаржує ці рішення — посилаючись на судову практику, яка вимагає, щоб покупцем виступала саме юридична особа, а не фізична. Спеціалісти ради вже просто бояться приймати заяви від фермерів, щоб не «заморюватися» черговими відписками в прокуратуру.
«Просимо якнайчіткіше виписати цю норму в законі, щоб прокуратура не керувалася судовою практикою», — підсумувала Доценко.
Суперечливою є і сама судова практика. Велика палата Верховного суду ще у 2020 році висловила позицію, що з моменту реєстрації фермерського господарства право постійного користування автоматично переходить до юридичної особи. Але, як зауважила представниця Міністерства економіки Світлана Руденко, «автоматично» — це небезпечне слово: за українським законодавством право виникає лише з моменту його реєстрації, і ніяк інакше.
Нижчі суди застосовують постанову Верховного суду по-різному, а державні реєстратори нерідко відмовляють у реєстрації, просто посилаючись на спеціальний закон і вимагаючи встановлення права в судовому порядку.
Депутат та член земельної комісії Солонянської селищної ради Дніпропетровської області Ігор Гура поставив питання, яке, мабуть, крутилось у думках у багатьох присутніх: навіщо взагалі так складно? Земельний кодекс у перехідних положеннях чітко пише — «громадяни України та їхні спадкоємці».
Де там юридичні особи? Він навів конкретний приклад: засновник продав свою частку в статутному фонді фермерського господарства стороннім людям. Приходять нові власники і вимагають продати їм землю. Одночасно приходить спадкоємець засновника з тими ж вимогами. «Кому продавати?» — риторично запитав він.
Відповідь Ярослави Овчаренко була чіткою: конгрес не протиставляє фізичних і юридичних осіб, а пропонує надати право вибору обом. Іноді саме на рахунку юридичної особи є кошти, і виводити їх на фізичну особу — ціла бюрократична і податкова пригода. Законодавча зміна, яку готують, має дати можливість купити землю і тому, і іншому — але зробити цю можливість беззаперечною, такою, що не лишає простору для суб’єктивних рішень.
Хто платить за те, що не є своїм?
Не менш болючою виявилась проблема мінімального податкового зобов’язання — МПЗ. Суть її в тому, що земельна ділянка в постійному користуванні фактично використовується фермерським господарством і відображається в усіх його звітах. Але оскільки державний акт виписаний на фізичну особу, податкова орієнтується на реєстр речових прав і нараховує МПЗ саме засновнику чи члену господарства особисто.
«Виходить задвоєння обов’язку», — пояснила Ярослава Овчаренко. Господарство платить свої податки, якими перекриває МПЗ, але фізична особа все одно отримує податкове повідомлення-рішення.
Цього року пішли перші ППР і розпочались перші оскарження. Судова практика по цьому питанню ще не склалася, але вже зрозуміло, що процес буде тривалим і болісним.
Юрій Михалець з Волинської області підняв суміжну проблему, що стосується вже орендованих земель. Власники паїв, з якими укладено діючі договори оренди, помирають. Приходять правонаступники і виявляється, що податкова нараховує їм МПЗ, хоча земля відображена у звітах господарства і податки за неї сплачуються.
Для фермера, у якого сто і більше орендодавців, це перетворюється на постійний конфлікт з власниками паїв, які не розуміють, чому до них приходять листи від податкової. «Люди починають сумніватися у нашій чесності, а цим хтось може маніпулювати», — зазначив він.
Рішення, яке пропонує конгрес, — внести зміни до статті 38 Податкового кодексу, чітко прописавши, що МПЗ нараховується та сплачується юридичною особою — фермерським господарством — незалежно від того, чи є відповідний запис у державному реєстрі речових прав.
Залишок, якого начебто немає
Четверта проблема, яку окреслила Ярослава Овчаренко, є відносно новою, але вже регулярно трапляється на практиці. Частина земельних ділянок постійного користування була у свій час частково розпайована між членами фермерського господарства. Залишок — іноді великий, іноді невеликий — продовжував перебувати в постійному користуванні.
І ось коли постає питання зареєструвати, викупити чи передати у спадок цей залишок, виникає проблема: площа, зазначена в державному акті, не збігається з тим, що реально залишилось.
Реєстратори відмовляють — бо їм потрібні чіткі дані про те, яка саме площа залишилась і чому вона змінилась. Встановити це можна лише через суд.
Дискусію загострило втручання заступника голови Держгеокадастру Ігора Кирилюка, який нагадав принципову річ: видача державних актів припинилася ще 1 січня 2013 року. Відтоді всі права реєструються виключно в державному реєстрі речових прав, а самі ділянки — у державному земельному кадастрі. Будь-який «додаток до державного акту» — юридичний глухий кут. Якщо ділянка не внесена до кадастру, реєстратор просто не має об’єкта, на який міг би зафіксувати право.
Технічно механізм існує — це технічна документація по встановленню або відновленню меж ділянки в натурі або ж інвентаризація. Але фермери, які багато років не переймались формальностями, часто не знають ні про ці механізми, ні про те, де шукати рішення про розпайовку, яке відбулося двадцять років тому. Кирилюк погодився, що варто провести окремий роз’яснювальний вебінар саме з цього питання.
Наступний крок
Закриваючи круглий стіл, Іван Слободянник пояснив учасникам алгоритм подальших дій. Конгрес підготує проект законодавчих змін, відпрацює їх спочатку в робочому режимі з регуляторами — Міністерством економіки та Держгеокадастром, — а потім представить фермерській спільноті. Не виключено, що зміни вийдуть у вигляді урядового законопроекту.
Але він попередив: написати законопроект — лише половина справи. Просунути його через Верховну Раду без консолідованого тиску громади буде вкрай складно. Тому вже зараз конгрес закликає фермерів, яких стосується ця проблема, ставати членами організації, поширювати інформацію про ініціативу та бути готовими у потрібний момент написати листа своєму депутату.
«Це можна буде зробити тільки тоді, коли ми будемо об’єднані великою силою і з цією силою будуть рахуватися», — підсумував Слободянник.
500 тисяч гектарів чекають…