Ефект каменю, кинутого у вир, створило звернення Союзу хіміків України до Уряду країни з проханням не зволікаючи ввести мита на імпорт з Росії карбаміду і комплексного азотного добрива КАС, а також збільшити розміри вже існуючої з 2014 р мита на імпорт аміачної селітри. Вивченням цих ринків фахівці Мінекономрозвитку зайнялися ще з червня, а в серпні, як мінімум двічі зустрічалися з хіміками, щоб обговорити загрози імпорту. Останні готові підписати з Кабміном меморандум про забезпечення українських аграріїв азотними добривами в повному обсязі (це орієнтовно 2,5 млн тонн на рік) і, можливо, запустити в роботу сєверодонецький комбінат “Азот”. Або ж, навпаки, показово зупинити підприємства, якщо їх вимоги не будуть задоволені.
Кому вигідно?
Не секрет, що головну вигоду від жорсткості мит на російські нітрати стане холдинг Ostchem, що входить в Group DF Дмитра Фірташа. У його структурі числяться 4 азотних підприємства України, з яких зараз працюють тільки два – черкаський “Азот” і “Рівнеазот”. Ще одне – горлівський “Стирол” – залишається на окупованій території Донбасу. А сєверодонецький “Азот”, хоч і розташований на території, контрольованій Україною, але все ж досить близько до лінії зіткнення. Тому запускати його без особливої потреби Ostchem не поспішає.
Доля основного потерпілого уготована групі “Єврохім” російського бізнесмена Андрія Мельниченка. У минулому році поставки продукції на ринки СНД забезпечили їй близько 8% загальної виручки, тобто понад 300 млн дол. Ця сума приблизно в рівній пропорції розділена між продажами фосфорних і азотних добрив. При цьому найбільшим клієнтом “Єврохіму” на просторах СНД був саме український АПК. Білоруські та середньоазіатські селяни в цілому забезпечені хімікатами власного виробництва. Продукція інших російських компаній ( “Акрон”, “Уралхім”, “Дорогобуж”, “Міндобрива”) теж потрапляла в Україну, але далеко не в таких масових обсягах.
За словами Марії Беззубової, директора з маркетингу, стратегічного аналізу і планування холдингу Ostchem, Україна вже на 90% залежить від Росії в забезпеченні фосфатними і калійними добривами, і на 30% – азотними. Менш заангажовані експерти вважають останню цифру дещо перебільшеною. Згідно з розрахунками консалтингової компанії “Маркер” в першій половині 2016 р 30% -ву планку долав тільки імпорт КАС, тоді як по карбаміду і селітри цей показник був ближче до 20%. Консалтингове агентство “ААА” взагалі стверджує, що частка імпортної аміачної селітри в загальному обсязі споживання на внутрішньоукраїнському ринку становила в 2015 році всього 3%, імпортного карбаміду – 13%. Правда, визнає, що в першому півріччі 2016- го ці обсяги відчутно зросли.
Різні методики визначення ринкових часток в будь-якому випадку не можуть ігнорувати тенденцію, при якій протягом 4 останніх років потік азотних добрив з-за кордону в Україну тільки зростає – і саме за рахунок російських джерел. Згідно з даними Держкомстату за період з 2012 по 2015 р закордонні поставки азотних хімікатів виросли по тоннажу на 70% – з 573 до 975 тис. тонн. У грошовому вираженні динаміка скромніше (приріст становить лише 30%). Але це тому, що ціни на даний товар планомірно падають. Проте в минулому році українські аграрії сумарно заплатили за імпортні нітрати 212,7 млн дол.
У Союзі хіміків України стверджують, що російські виробники демпінгують на вітчизняному ринку, користуючись дешевою ціною на природний газ. Схожа аргументація один раз вже спрацювала в 2014 р, коли уряд України ввів обмежувальні мита на імпорт аміачної селітри з Росії у розмірі 20-36% від митної вартості терміном на 5 років. Однак, на думку президента Союзу хіміків Олексія Голубова, такий захід вийшов половинчастим, оскільки російські виробники почали в значно більших обсягах завозити в Україну ту ж аміачну селітру, але з незначними добавками фосфору і кальцію, а це вже інша митна номенклатура, неоподатковувана митом. Крім того, значно зросли імпортні поставки карбаміду і КАС, посівши відповідно 25% і 44% обсягу українського ринку.
Щоб пригальмувати імпорт, українські азотні підприємства пропонують збільшити мито на селітру не менше ніж в 2 рази, а на КАС і карбамід встановити її в розмірі близько 120% від митної вартості. У своїх обґрунтуваннях вони порівнюють ціни на російські добрива, підставляючи в собівартість внутрішню ціну газу в Росії і ціну його ж на німецькому кордоні (349 дол. / Тис. Куб. М). З цієї різниці і виводиться демпінгова складова. В “Єврохімі”, як і слід було очікувати, таку методику вважають недостовірною.
Аграрії проти Ostchem
Горою за російський азотний імпорт встала зараз і значна частина українських аграріїв. Вони теж вміють писати листи прем’єру Володимиру Гройсману і іншим високопоставленим особам. Зокрема, в колективному зверненні 5 галузевих об’єднань національних агровиробників йдеться, що введення обмежень на імпорт КАС і карбаміду обернеться для селян додатковими фінансовими витратами – прогнозовано 6,5 млрд грн. в 2017 р. Таке припущення автори будують на тому, що при відсутності імпорту на ринку азотних добрив країни пропаде конкуренція, і вітчизняні виробники зможуть безбоязно підвищувати ціни. Особливе їх обурення викликає факт, що вже зараз ціни, що виставляються українськими азотнікамі для внутрішнього ринку, набагато вище, ніж при поставках на експорт. За даними представників АПК, на початок серпня розрив становив до 30%. Тому вони вимагають від Уряду не тільки відмовитися від ідеї введення нових мит на азотні добрива, а й скасувати старі – на аміачну селітру. Правда, при цьому доведеться закрити очі на те, що жаданий товар походить з країни-агресора.
Для підприємств АПК антидемпінгові санкції несуть в собі ризик збільшення виробничих витрат. І ці побоювання вже підтверджені недавнім емпіричним досвідом. У 2014 р після введення мит на аміачну селітру ціни на внутрішньому ринку на всі види азотних добрив зросли на 14-17%. У консалтинговій агенції “ААА” цей приріст класифікують як монопольну премію (маржу) національних виробників. За оцінками, у другому півріччі 2014 р величина маржі стрімко зросла до 80-153 дол. / тонну, але в першому півріччі-2015 впала до 39-49 дол. (що теж немало). Тут, правда, можна знову звернутися до контртез про некоректність порівняння внутрішніх і зовнішніх цін, з чого і виводиться згадана маржа.
Хоча якщо порівнювати ні абсолютні величини, а цінові динаміки, то результат все одно буде не на користь українських азотніков. Наприклад, з моменту введення в Україні мит на російську селітру (середина 2014 г.) і до кінця 2015 р експортні ціни стабільно знижувалися, а внутрішні – ні. Відповідно, перші ціни в грудні-2015 були вже на 70-90 дол. / тонну нижче, ніж в липні-2014, а другі спочатку росли, потім падали, але в підсумку виявилися практично на одному рівні, що у фінальних точках відліку – тобто в інтервалі 270 дол. / тонну. Іншими словами, ціни внутрішнього ринку і ціни за межами країни вели себе асинхронно.
За аналогією з ситуацією 2014 р експерти з агентства “ААА” вважають досить імовірним введення мит і в поточному році, з подальшим за цим підвищенням цін на внутрішньому ринку. “З огляду на хронічне затоварення ринку карбаміду ми очікуємо зростання цін на це добриво на рівні 20% -25%. На аміачну селітру і КАС ми очікуємо зростання цін в середньому на 40%”, – говориться в її дослідженні ринку.
Сьогодні нітратні баталії в країні вже досягли тієї стадії, коли сторони наносять один одному удари на зустрічних курсах. Аграрії взялися просувати ідею покарання українських виробників азотних добрив штрафами за зловживання монопольним становищем. Скаргу подібного зміст АМКУ розглядає мало не рік. Тепер антимонопольному відомству доведеться оперативніше і чітко реагувати на резонансну ситуацію. Цікаво, що подав зазначену скаргу не хтось із великих вітчизняних латифундистів, … а «Полтавський ГЗК».
Причому тут він? Виявляється, залізорудному комбінату Костянтина Жеваго необхідна селітра для виробництва вибухівки для власних потреб. Ось він і вирішив звинуватити трейдера з Group DF – компанію “НФ Трейдінг” – у встановленні таких цін реалізації аміачної селітри, які були б неможливі за умови значної конкуренції на ринку. У порівнянні з попитом з боку АПК, обсяги закупівлі селітри Полтавським ГЗК мізерні настільки, що не варто було б і обтяжувати юристів комбінату. Тому глибинні причини не в банальному невдоволенні високою ціною. Можливо, Жеваго прагне повернутися в азотну галузь. Свого часу він був одним з акціонерів “Рівнеазоту” і претендував на приватизацію комбінату “Азот” в Сєверодонецьку. З обох активів його витіснив саме Дмитро Фірташ.
Таким чином, аграрне лобі отримало в особі Жеваго серйозного союзника, з яким разом веселіше продавлювати зручне рішення АМКУ. Тим більше, що формально довести монопольне становище холдингу Ostchem на українському ринку селітри не складає труднощів. У сегментах КАС і карбаміду не все так однозначно, оскільки в першому випадку помітну роль відіграє імпорт (і не тільки з Росії), а також працюють кілька дрібних виробництв-змішувачів, а в другому – потужним гравцем залишається Одеський припортовий завод, що виробляє майже 1 млн тонн карбаміду на рік. А перебувати сьогодні в одному човні з ОПЗ – це вже щасливий квиток для Дмитра Фірташа.
Остаточне рішення щодо введення додаткових загороджувальних санкцій проти нітратів з РФ очікується в кінці вересня. А вже в жовтні повинен пройти повторний конкурс з приватизації Одеського припортового заводу. Кабмін вкрай не зацікавлений в тому, щоб і повторні торги провалилися. Тому 31 серпня він прийняв принципове рішення про зниження стартової ціни підприємства. Точної цифри в Києві поки не називають, але, судячи з висловлювань глави Фонду держмайна Ігоря Білоуса, обговорюється коридор в межах 200-300 млн дол. Очищення ж внутрішнього ринку від російського карбаміду стало б додатковим бонусом для покупця ОПЗ. Такий собі вишенькою на торті. Тому шанси на введення нових мит дійсно високі.
За матеріалами: Минпром