Майже в кожному селі України займалися розведенням овець. Віднині, цією справою займаються окремі фермерські господарства та населення. Щоб утримувати високопродуктивних племінних, породистих овець потрібно співпрацювати з науковцями Буковинської державної сільськогосподарської дослідної станції НААН. Детально про розведення овець на Буковині розповіла Оксана Лесик з Буковинської державної сільськогосподарської дослідницької станції Національної академії аграрних наук, пише Агро Ньюз.
Оксана Лесик вважає своїм покликанням проводити наукові дослідження в галузі вівчарства, тим самим створювати нові породи та типи овець та удосконалювати існуючі. Бажання проявити себе саме у цій сфері з’явилося у школі та мотивувало вступити до Бучацького радгосп-технікуму, згодом у Львівську державну академію ветеринарної медицини імені С.З. Гжицького, потім в аспірантуру Інституту тваринництва степових районів ім. М.Ф Іванова «Асканія-Нова», і з 2000 році працювати у Буковинській державній сільськогосподарській дослідній станції Національної академії аграрних наук. Нині Пані Оксана займається питаннями селекції та технології у галузі вівчарства у південно-західному регіоні країни. А також вона заступник директора з наукової роботи дослідної станції, кандидат сільськогосподарських наук, старший науковий співробітник.
–Пані Оксано, повідайте чим займаються працівники дослідної станції у галузі вівчарства?
-У галузі вівчарства наш колектив працює більше 40 років, особисто я 20. Працюємо над створенням нових порід і типів овець на Буковині, а також удосконаленням існуючих і паралельно ведемо науково-дослідну роботу по технології виробництва та переробки овечого молока на сири та інші кисломолочні продукти. На сьогоднішній день в області знаходиться близько 50 тис. овець з них 5 тис. в сільськогосподарських підприємствах і все інше поголів’я знаходиться у приватному секторі фермерських господарствах і в населення .
–Які результати науково-дослідної роботи?
-Науковцями – селекціонерами дослідної станції протягом 20 років створено та затверджено два внутрішньопородні буковинські типи овець: у 2000 році буковинський тип асканійської м’ясо-вовнової породи з кросбредною вовною і у 2008 році буковинський тип асканійської каракульської породи. Також ми займаємся питаннями селекції по удосконаленню української гірськокарпатської породи з білою вовною килимовою типу, яка створена у 1993 році. Проводиться селекційна робота з тваринами м’ясної породи овець – мериноландшаф.
Характеристику досліджуваних порід
Вівці цього типу районовані в лісостеповій зоні Чернівецької області. Популяція створена шляхом складного схрещування вівцематок цигайської породи з плідниками північно-кавказької породи, баранами-плідниками інтенсивних типів племзаводу «Асканія-Нова» – асканійськими кросбредами та асканійськими чорноголовими (Наказ № 315/38 Мінагрополітики від 8 травня 2007 року). Вівці цього типу міцної конституції з добре вираженими м’ясними формами тілобудови та високими показниками скоростиглості. Вовна біла, шовковиста, без кольорових, мертвих і сухих волокон з чітко вираженою звивистістю, вирівняна як у штапелі так і у руні з тониною волокон 48-56 якості. Тваринам характерна висока густота вовни, яка зумовлює щільність руна і високий настриг напівтонкої вовни. Вівцематки характеризуються високими показниками відтворювальної здатності. Заплідненість в середньому по господарствах становить 94,4%, плодючість 126%, вихід ягнят на 100 вівцематок – 120 голів. На сьогоднішній день в області сформовано 3 племпродуктори з розведення даного поголів’я овець, 1500 голів. Зокрема це: ПП «Сервіс-СВС», ФГ «Дана», ФО Негруца А.З. Новоселицького району.
У 2008 році наказом Мінагрополітики №176/36 від 18 травня затверджено новий буковинський тип асканійської каракульської породи. Тип було створено шляхом схрещування місцевих грубововнових овець типу «чушка» з плідниками середньоазіатського, асканійського багатоплідного каракулю та тваринами молдавської селекції. Ретельний відбір кращих тварин бажаного типу, високий рівень годівлі та забезпеченість кормами в пасовищний і зимово-стійловий періоди сприяли створенню особливої популяції овець добре пристосованих до природно-кліматичних умов Буковини. Ці тварини міцної конституції, мають помірно розвинутий кістяк, міцні сухожилля і ноги. Вовна густа, еластична, вирівняна по всьому тулубу. Оброслість рунним волосом голови, черева і хвоста середня. Вівці буковинського типу мають декілька забарвлень і відтінків ( чорне, сіре, коричневе). Найбільша питома вага тварин чорного забарвлення ( 80%). На сьогоднішній день в господарствах поступово збільшується кількість овець сірого та коричневого забарвлення. Селекційні стада знаходяться в двох племінних господарствах – ФГ «Берестецький вівчарик» і ФГ «Вівчарик» Новоселицького району з поголів’ям 956 голів. Заплідненість вівцематок в середньому по господарствах становить 96,3%, плодючість 142%, вихід ягнят на 100 вівцематок – 137 голів.
Ця порода була створена шляхом покращення місцевих грубововнових маток з плідниками цигайської породи, що сприяло збільшенню м’ясної і вовнової продуктивності та зміні типу волокон. Порода затверджена у 2003 році. Зниження цін на грубу вовну на ринку призвело до згортання селекційно-племінної роботи з породою. Це призвело до того, що з часом почав змінюватись тип вовнового покриву тварин, який почав знову наближатись до місцевої грубововнової вовни. Перед науковцями постало питання щодо збереження в регіоні цієї унікальної породи. З метою підвищення показників продуктивності гірськокарпатських овець та покращення якості вовнового покрову були проведені дослідження щодо використання баранів-плідників буковинського типу асканійської м’ясо-вовнової породи з кросбредною вовною на матках з грубою вовною, довжиною ості не більше 20 см і коротким пухом (5-6 см). У результаті такого схрещування одержано помісних тварин з довжиною ості (16, 8 см) проти 21 см, та довжиною пуху (9,5 см проти 5 см). Заплідненість вівцематок в господарствах становить 91,6%, плодючість 120,5, вихід ягнят на 100 вівцематок – 102-107 голів.
Племінних тварин цієї породи розводять в фермерському господарстві «Агро-Дан 2006» Хотинського району.
Тварини крупні, міцної конституції, пропорційно розвинуті. У овець добре виражені м’ясні форми, широка та рівна спина, широка та глибока грудна клітка добре виповнені стегна, ноги міцні, широко поставлені, що характеризують їх як м’ясних тварин.
Жива маса баранів – плідників від 145 кг до 160 кг , вівцематок – 70-110 кг. У вівцематок вовна густа еластична, світлих відтінків, довжиною 7,5-10,7 см, в основному напівтонка, тонина 56-60 якості. Вихід митої вовни в чистому волокні становить – 70-71,7%.
Вівцематки володіють поліестирчністю, багатоплідність вівцематок породи мериноландшаф становить-113-137,4%, при збереженості молодняку 84,9-98,0% .
Також, результати досліджень дозволяють стверджувати, що м’ясна продуктивність баранців породи мериноландшаф достатньо висока. При забої баранців живою масою 46,1 кг, були отримані тушки масою 22,6 кг при забійному виході 49,1%.
–Від чого залежить високий рівень молочної продуктивності?
-Молочна продуктивність вівцематок обумовлена кількістю відтворених ними ягнят і значною мірою залежить від рівня годівлі, віку вівцематок, форми вимені, кратності доїння. Дослідженнями встановлено, що найбільший надій молока можна отримати від 4-5 річних вівцематок, тому необхідно кожного року вводити в стадо ремонтних ярок. При проведенні контрольних надоїв відмічено, що у маток з чашоподібною формою вимені надій вищий ніж у тварин з округлою формою. Тому, при відборі овець слід це враховувати. Встановлено, що вихід товарного молока залежить від кратності доїння. Більшу кількість товарного молока одержують при трьохразовому доїнні в порівнянні з дворазовим на 18-22%. Важливим фактором в технології виробництва молока є оптимальна структура вівцематок в стаді. Практика роботи в господарстві свідчить про доцільність утримувати в стаді не менше 70-80% вівцематок.
-Від однієї вівцематки буковинського типу асканійської м’ясо-вовнової породи за 147-152 дні доїння можна отримати – 103-110 кг молока або це (26-28 кг бринзи) при середньодобовому надої – 0,750 кг; буковинський тип каракульської породи за 147-167 днів дає – 104-115 кг молока (26-29 кг бринзи) при середньодобовому надої 0,680-0,710 кг; від української гірськокарпатської породи за 117-137 днів надоюють 68,9-83,0 кг (17-21 кг бринзи) при середньодобовому надої 0,590-0,600 кг.
–У племінних господарствах доять овець вручну чи з допомогою доїльних апаратів?
-На сьогоднішній день в усіх племінних господарствах овець доять в ручну. Це дуже трудомісткий процес, потребує велику кількість людей. На майбутнє планується машинне доїння вівцематок.
–Які, на Ваш погляд, перспективи розвитку вівчарства на Буковині?
-В порівнянні з тим яким було вівчарство 20 років тому – то воно в критичному стані. Зменшується поголів’я овець, всі тварини в основному знаходяться в приватному секторі. В сільськогосподарських підприємствах утримується від 100 до 500 голів і це веде до зменшення поголів’я та зниження показників продуктивності.
-На Буковині галузь вівчарства є традиційною. Породи і типи овець комбінованого напряму продуктивності, що забезпечує населення різноманітною продукцією. Науковці працюють над питаннями підвищення молочної та м’ясної продуктивності овець, що забезпечить конкурентоспроможність галузі.
Розведення вищеназваних порід овець на Буковині, які пристосовані до природно-кліматичних умов, з комбінованою продуктивністю, дасть можливість створити конкурентоздатну галузь в нашому регіоні. Забезпечувати племінним молодняком нашу область та інші області України.
Звичайно для цього потрібна підтримка держави. Хочу відмітити, що в нашій області вже другий рік діє обласна програма підтримки племінного вівчарства, це суттєво надихає людей на роботу та збереження племінної бази вівчарства в Чернівецькій області.